Різноманітність птахів
Розглянемо будову і спосіб життя птахів, які так і не навчилися літати.
Надряд Пінгвіни об’єднує 16 видів птахів. Пінгвіни — це найнезвичайніші
птахи, бо в них замість крил — ласти, покрив утворений дрібними
пір’їнами без опахал.
У пінгвінів добре розвинені грудні м’язи, які прикріплюються до міцного
кіля. Скелет доволі важкий, бо їх кістки, на відміну від кісток літаючих
птахів, не мають повітряних порожнин. Найбільші серед пінгвінів —
імператорський (мал. 125) та королівський — заввишки до одного метра, а
найменший — малий пінгвін — близько 40 см. На суходолі пінгвіни
пересуваються незграбно, перевалюючись з ноги на ногу. В разі небезпеки
вони лягають черевом на сніг і швидко ковзають, загрібаючи його крильми й
лапами. Пінгвіни не вміють літати й бігати, але прекрасно почуваються у
воді, де полюють на дрібну рибу і головоногих молюсків, пірнаючи за
ними. Імператорський пінгвін здатний пірнати на глибину понад 200 метрів
Мал. 125. Надряд Пінгвіни:
1 — пінгвіни Аделі; 2 — самка імператорського пінгвіна з малюком.
!
Пінгвіни поширені на узбережжі Антарктиди, на південному узбережжі
Австралії, Африки, Південної Америки і Нової Зеландії — там, де низька
температура морської води. Птахи деяких антарктичних видів трапляються
навіть на екваторі на Галапагоських островах, де проходить холодна
течія.
Пінгвіни живуть багатотисячними, а іноді й мільйонними колоніями. У
колоніях вони поділяються на пари. (Пригадай, як називаються птахи, що
утворюють лише одну сімейну пару.) Розмноження у пінгвінів починається
навесні, а в імператорського пінгвіна — в середині зими. Самка звичайно
відкладає 2 великих білих яйця. Імператорський пінгвін, який живе в
Антарктиді, не влаштовує гнізда, а тримає єдине яйце на лапах,
прикриваючи його шкірною складкою черева — своєрідною сумкою. Самки та
самці насиджують яйця по черзі протягом 55—67 днів. Розвиток малят —
тривалий процес, і, хоча пінгвіни — дбайливі батьки, до 70 % пташенят
гине. Пінгвіненят, які щойно вилупилися з яєць, батьки теж носять на
лапах. Згодом малята тримаються самостійно, утворюючи невеликі групи —
«ясла».
Чи знаєш ти, чому великих антарктичних пінгвінів немає в наших
зоопарках? Справа аж ніяк не в тому, що їм наш клімат не підходить.
Просто ці птахи так звикли жити в стерильному середовищі Антарктиди, що в
наших умовах починають хворіти через ураження численними бактеріями та
вірусами.
За останні 200 років полювання на пінгвінів та збирання яєць призвели до
значного зменшення кількості окремих їх видів, зокрема королівських
пінгвінів, чисельність яких скоротилася в сотні разів. Нині завдяки
охоронним заходам становище дещо поліпшується.
Надряд Безкільові птахи об’єднує дуже великих птахів, які не мають
грудного кіля, махових пер, полегшеного скелета і не здатні літати.
Цікаво, що ці птахи походять від тих давніх птахів, які ніколи не вміли
літати. Надряд складається з чотирьох рядів, що налічують 10 видів
птахів. Ряд Африканські страуси. Єдиним його видом є африканський страус
— найбільший сучасний птах (мал. 126). Дорослий птах заввишки
близько 2,7 м, а його маса — до 90 кілограмів. Страус бігає так швидко,
що вершник на коні не спроможний наздогнати його. Птах розвиває
швидкість до 70 км/год, а довжина його кроку сягає 5 метрів. Страуси
поширені в африканському степу — савані. Звичайно вони пасуться разом зі
стадами антилоп і зебр. Колись африканський страус був поширений і в
Південній Азії та Китаї, а до того часу, як з’явилася людина,— і на
самому півдні України, де тепер птах живе в степовому заповіднику
Асканія-Нова.
Пишні пера африканського страуса завжди були предметом розкоші. Тож
зрозуміло, чому наслідком полювання на цих птахів заради красивого пір’я
хвоста та крил стало значне зменшення їх чисельності. У Південній
Африці та Саудівській Аравії страусів винищили взагалі. У народі страуса
вважають нерозумним та полохливим птахом, бо в разі небезпеки він ховає
голову в пісок. Проте, по-перше, страус — це сильна і аж ніяк не
ляклива тварина. А по-друге, насправді він ніколи не зариває голову в
пісок. Коли молоді страуси пробігають кілька сотень метрів, вони
присідають і витягують голову, торкаючись землі,— таким чином вони
маскуються.
Мал. 126. Надряд Безкільові птахи:
1 — ряд Африканські страуси: африканські страуси; 2 — ряд Ківіподібні: ківі.
Ряд Американські страуси. До нього належать два види — нанду і нанду
Дарвіна. Це великі птахи, хоча й менші за розміром від африканського
страуса. Особливістю зовнішньої будови американського страуса є
відсутність великих пер на хвості й крилах, через які так немилосердно
винищували його африканського «родича». Висота цих страусів до 1,5 м, а
маса — близько 50 кілограмів. Живуть у степах Південної Америки.
Ряд Австралійські страуси. До нього належать: казуари — великі нелітаючі
птахи, представлені трьома видами, поширеними у тропічних лісах Нової
Гвінеї і Північної Австралії; ему, або австралійський страус, за рядом
ознак подібний до нанду, живе в сухих степах Австралії. Завбільшки ці
птахи майже такі самі, як американські страуси.
Ряд Ківіподібні — окрема група нелітаючих птахів, вкритих волосоподібним
оперенням (мал. 126). Ряд становлять лише два види птахів середнього
розміру, поширених у Новій Зеландії. Ківі мають довгий тонкий дзьоб, у
них добре розвинений нюх. (Пригадай, які органи чуття добре розвинені в
голуба.) Чисельність ківі щороку зменшується через скорочення площі
лісів та полювання. Великої шкоди завдають птахам собаки і кішки, яких
було завезено до Нової Зеландії. Найближчими родичами ківі були
гігантські птахи — моа, яких винищили туземці Нової Зеландії майже
тисячу років тому. Ці птахи вирізнялися величезними розмірами: їх
довжина сягала трьох метрів, а маса — до 100 кілограмів. Останні, далеко
не найбільші, особини цієї групи дожили до періоду колонізації Нової
Зеландії європейцями і зникли близько 200 років тому.
Птахи, що належать до надрядів Пінгвіни та Безкільові птахи, не мають
махових пер, полегшеного скелета і кіля, тому не здатні до польоту.
До надряду Кільогруді належать 8600 видів літаючих птахів, які мають
такі спільні ознаки: здатність до польоту, наявність крил з маховими
перами та кіля на груднині.
• Нещодавно на нашій планеті жили нелітаючі кільогруді птахи: безкрила
гагарка, баклан стеллерів і дронт звичайний. Усі вони винищені людиною.
Ряд Гусеподібні об’єднує виводкових водоплавних птахів з довгою шиєю,
пласким широким дзьобом і перетинкою, що сполучає три пальці (мал. 127).
Це всім добре відомі птахи: гуси, лебеді та качки. Живляться рибою,
водяними безхребетними, молюсками, рослинами і дрібними наземними
тваринами.
Мал. 127. Ряд Гусеподібні:
1 — самка лебедя шипуна на яйцях; 2 — самець крижня; 3 — самка крижня.
Мал. 128. Ряд Лелекоподібні:
1 — лелека білий; 2 — чапля сіра; 3 — водяний бугайчик.
Серед качок, що гніздяться на території України, звичайними видами є
крижень, чирок тріскунок, нирок червоноголовий. У деяких місцевостях на
великих болотах живуть гуска сіра та лебідь шипун. Окремі види
гусеподібних є рідкісними тваринами, що потребують суворої охорони. До
них належать червоновола казарка, лебідь малий, гоголь та савка. Савка —
це качка, яка все своє життя проводить на воді і майже не літає.
Найцікавішою її особливістю є те, що у другій половині інкубаційного
періоду вона не насиджує яйця, а розвиток зародка триває. Виявляється,
дуже великим яйцям достатньо тієї кількості тепла, яку вони одержали на
початку розвитку зародка.
• Чи знаєш ти, чому свійські качки й гуси не вміють літати, хоча й
походять від вправних літунів? Біла свійська качка походить від крижня
звичайного. Предок свійської гуски — гуска сіра, яка є найзвичайнішим
видом серед 12 видів гусей, що гніздяться в Північній Євразії. Людина в
процесі штучного добору залишала найгладкіших особин, які погано літали,
але швидко росли й добре розмножувалися в нових умовах. У такий спосіб
були виведені породи лінивих гладких качок і м’ясних гусей, які
витіснили сухорлявих літунів.
Ряд Лелекоподібні, або Голінасті. Ці птахи пристосувалися до життя на
мілководді та болотах. Вони мають довгі ноги з широко розставленими
пальцями. Живляться рибою, пуголовками, жабами, іноді гризунами та
великими комахами. Пташенята в них з’являються на світ голими і
безпорадними. На території України гніздяться чапля сіра та чапля велика
біла, водяний бугай та бугайчик, лелека білий (чорногуз) (мал. 128).
Кілька видів перебувають на межі зникнення і занесені до Червоної книги
України. Де чапля жовта, ковпик і коровайка (два останніх види — родичі
ібіса), а також лелека чорний, який, на відміну від білого, гніздиться
подалі від людини — у глухих лісах Полісся.
Мал. 129. Ряд Журавлеподібні: 1 — журавлі; 2 — деркач.
Ряд Журавлеподібні об’єднує доволі різноманітних за будовою і способом
життя виводкових птахів зі стрункими довгими ногами та гострим дзьобом.
Усі вони здатні швидко бігати. Журавлеподібних поділяють на три групи:
журавлі, пастушки і дрохви. На території нашої країни гніздяться
представники всіх трьох руп.
Журавлі зовні нагадують лелек (мал. 129), але відрізняються від них
формою дзьоба, довшою шиєю і наявністю на голові яскраво забарвлених
ділянок голої шкіри. Журавель сірий і журавель-красень степовий належать
до рідкісних видів і потребують охорони.
Ряд Соколоподібні (мал. 130). До нього належать птахи-хижаки, що
добувають їжу вдень: соколи, яструби, шуліки, орли. Вони полюють на
різноманітних хребетних тварин: риб, ящірок, змій, птахів і середніх за
розмірами ссавців, а також на комах. Найбільші хижі птахи — грифи —
живляться мертвечиною. Характерною особливістю зовнішньої будови хижих
птахів є наявність сильного загнутого крючком дзьоба, міцних пальців із
гострими кігтями.
Хижі птахи, як жодна інша група птахів, потребують охорони. Людина
чомусь завжди сприймала природні багатства як свою власність, а тому
безжально винищувала тварин, м’ясо яких споживала в їжу. Адже
підстрелити хижого птаха неважко: літає він повільно та й за розміром
чималий — у такого не промахнешся. Достатньо сказати, що в Європі за
останні 200 років зберігся лише 1 % від колишньої кількості хижих
птахів.
В Україні охороняються законом 20 видів хижих птахів із 33, що живуть на
її території. До того ж орел беркут, орел могильник, сокіл сапсан,
сокіл балабан, стерв’ятник, сип білоголовий і чорний гриф перебувають на
межі зникнення.
Мал. 130. Ряд Соколоподібні: 1 — орел беркут; 2 — сокіл балабан. Ряд Совоподібні: 3 — сіра сова; 4 — вухата сова.
Ряд Совоподібні (мал. 130) об’єднує нагніздних птахів, які мають
короткий гачкуватий дзьоб і лапи з гострими кігтями. Особливі лицьові
пера, що розміщені концентрично навколо очей, утворюють так званий
лицьовий диск. Завдяки відмінному слуху і гострому зору сови ведуть
нічний спосіб життя, полюючи на дрібних ссавців та птахів, що сплять.
Вухата сова — найпоширеніша в Україні сова, живе в лісах, парках,
лісосмугах, займає покинуті гнізда сорок, ворон або хижих птахів. Її
відмітною ознакою є наявність великих пір’яних вушок.
Сіра сова частіше за інших сов живе в парках великих міст і не відлітає
взимку на південь. Своїми чорними очима вона відрізняється від інших
сов, що мають яскраво-жовті очі.
Поблизу житла людини часто оселяється сич хатній — невелика сова з
головою сплощеної форми. В деяких країнах побутує думка, що сич віщує
біду, тому його женуть, руйнують гніздо, а в інших, навпаки, поява цього
птаха — добра прикмета.
На півдні нашої країни досить поширена совка-сплюшка, яка дістала свою назву завдяки властивому їй крику «сплю-сплю-сплю».
Пугач європейський — найбільший представник сов — ще близько 50 років
тому був звичайним птахом наших лісів. Ранньої весни майже в кожному
лісі вночі можна було почути його голосне пугукання. На жаль, тепер це
рідкісний птах. Сови більшості видів на зиму відлітають у теплі краї.
• Чи знаєш ти, що й серед птахів трапляються паразити? Так,
представникам ряду Зозулеподібні притаманний гніздовий паразитизм.
Зозуля звичайна, поширена на всій території України, підкидає свої яйця в
гнізда дрібних співочих птахів: в’юрків, плисок, славок, очеретянок,
вівчариків, ластівок і горобців. Хазяї гнізда не помічають підкинутого
яйця, бо воно має таке саме забарвлення, як і їхні. Яйце зозулі
відрізняється хіба що більшим розміром. Зозуленя на два дні раніше від
решти пташенят вилуплюється з яйця і вже на третій день викидає їх з
гнізда. Відбувається ця жахлива подія на очах у названих батьків, які на
неї не реагують. Пташеня, що випало з гнізда, для них уже не пташеня,
навіть коли гніздо розміщене на землі. Трапляється, що зозуля підкидає в
чиєсь гніздо два яйця, з яких вилуплюються пташенята. Тоді одне
зозуленя неодмінно викидає друге. У гнізді залишається єдине пташеня, а
батьки, які нічого не підозрюють, годують його й доглядають.
Ряд Куроподібні (мал. 131) об’єднує своєрідних птахів, що мають сильні
ноги з міцними кігтями, пристосованими для риття, короткий злегка
зігнутий дзьоб і короткі широкі крила. Усі куроподібні належать до
виводкових птахів. Живуть у лісах, на луках, полях. Трапляються навіть у
тундрі. Куроподібні — сухопутні птахи.
До цього ряду належать відом: тропічні птахи: павич, індик, цесарка. На
території України живуть глухар, тетерук, рябчик, куріпка сіра,
перепілка звичайна і фазан.
Мал. 131. Ряд Куроподібні:
1 — глухар; 2 — куріпка сіра.
• Чи знаєш ти, що предками свійських курей були банківські кури, що й
дотепер живуть в Індії. Зовні й за способом життя банківський півень
нагадує нашого свійського півня: не літає, добре бігає, кукурікає і так
само шукає корм, розгрібаючи листя і Грунт міцними лапами.
Першопричиною, яка спонукала людей одомашнити цього птаха, була аж ніяк
не гастрономічна зацікавленість, а те, що свійські кури вважалися
предметом культу.
Ряд Горобцеподібні (мал. 132) — найчисельніший за кількістю видів: понад
5000 з 8600 видів цих відомих птахів поширені по всій земній кулі.
Підряд Співочі птахи, що становить переважну частину видів цього ряду,
об’єднує близько 4000 видів птахів. Найхарактернішою ознакою співочих
птахів є складна будова голосового апарату, завдяки чому вони здатні
видавати мелодійні трелі або кричати й каркати.
Співочі птахи неодмінно мостять гніздо, навіть якщо воно розміщується
десь у дуплі, корі або на землі. їхні пташенята з’являються на світ
голими, сліпими й безпорадними — вміють тільки розкривати ротики,
випрошуючи їжу. Усі пташенята співочих птахів мають яскраво забарвлену
ротову порожнину: червону, жовту або жовтогарячу. Вважають, що розкриті
яскраві роти — сигнал батькам: «Ми голодні!»
Родина Ластівкові об’єднує птахів, які зовні й за способом життя
нагадують стрижів, проте не мають з ними ніяких споріднених стосунків.
На території нашої країни поширені сільська ластівка, міська ластівка,
берегова ластівка.
Мал. 132. Ряд Горобцеподібні:
1 — сільська ластівка; 2 — горобці польові; 3 — галка; 4 — славка, яка годує зозуленя; 5 — синьошийка.
Родина Дроздові — одна з найчисельніших родин співочих птахів фауни
України. До неї належить дрізд чорний, який живе в парках міст і
передмісті. Дрозди влаштовують великі, скріплені ґрунтом гнізда в
густому чагарнику або у порожнинах пнів чи старих дерев. До цієї родини
належить соловей. Його спів усім відомий багатством приємних тонів.
Родина В’юркові — численна група співочих птахів, до якої належать
зяблик, зеленяк і коноплянка, що живуть у промислових містах. Вони
оселяються у великих парках, гніздяться навіть на поодиноких деревах і в
чагарниках. Ці птахи — частина дикої природи наших міст. Окрім того,
вони чудові співаки. Серед в’юркових найбільшим за розміром є костолуз —
дивовижно гарний строкатий птах, який дуже полюбляє вишні й черешні.
Костолуз гніздиться в старих садах і гаях.
Таких відомих птахів, як чиж та щиголь, легко утримувати в клітках завдяки тому, що вони — насіннєїди.
Родина Ткачикові об’єднує птахів, які переважно живуть у тропіках. На
території нашої країни трапляються два види цієї родини: горобець
домовий та горобець польовий, прикрашений чорною цяточкою на щоці.
Побутує думка, що горобці завдають шкоди, бо вони й соняшники клюють, і
зерновими ласують. Проте своїх пташенят горобці вигодовують лише
комахами і цим, завдяки своїй чисельності, дуже корисні.
Родина Шпакові. Типовий представник цієї родини — шпак звичайний — птах,
у якого оперення чорне з металевим полиском і дрібними світлими
цяточками. Оселяється в шпаківнях, проте здебільшого гніздиться в дуплах
дерев у парках і різних посадках. Шпаки — хороші наслідувачі
(пересмішники): крім свистячих та шиплячих звуків, можуть повторювати
наспіви інших птахів, квакання жаб і навіть гавкання собак. Вони
приносять до нас наспіви африканських птахів, що їх почули під час
зимівлі. Шпаки, яких утримують у неволі, протягом кількох років здатні
вивчити і вимовляти окремі фрази. Якщо цього птаха утримувати поблизу
соловейка, він наслідуватиме солов’їні трелі.
Родина Справжні синиці. До неї належать птахи, які гніздяться в дуплах.
Найзвичайнішим видом цієї родини є синиця велика — птах з чорною
шапочкою і краваткою. Живе здебільшого в парках. Як і решта співочих
птахів, мостить затишне гніздо, але не на гілках дерев, а в дуплах чи
шпаківнях. Часом вона влаштовується у нетрадиційному для інших птахів
притулку: поштовій скриньці, металевій трубі, щілині будинку, старому
черевику.
Представники родини Воронові — також співочі птахи. Гнізда воронових:
ворони сірої, грака, галки, сойки, сороки — лише зовні справляють
враження неохайних та незатишних (самі палки й гілки). Усередині гніздо
гладеньке, зручне, вимащене глиною і вистелене сухою вовною, ватою та
папірцями. Ці розумні птахи останнім часом засвоїли досягнення
технічного прогресу: жодна сорока чи ворона в місті нині не будує гніздо
без дроту.
Птахи — дуже різноманітна група хребетних тварин, які різняться способом
живлення, розміром, характером сезонних міграцій, типом розвитку
пташенят і здатністю влаштовувати гнізда. Понад половину всіх видів
птахів належать до раду Горобцеподібні.
Живий куточок
Насамперед запам’ятай: бідолашне пташеня, яке сидить десь у кущах, — це
підліток, якому затісним стало гніздо, тому він і влаштувався в
тінистому куточку, де його годують батьки. Отже, не забирай пташеня
додому, бо навіть за найщирішого бажання ти не забезпечиш йому
відповідного живлення, і воно загине.
Але трапляється, допомоги від людини чекає птах, уражений хімікатами,
або той, що врятувався від кігтів кішки чи зазнав негоди. Пташеня, яке
справді випало із гнізда, не ховається в траві, а сидить на відкритому
місці, і над ним стривожено кружляють батьки.
Якщо тобі доведеться опікуватися пташкою, з’ясуй, комахоїдним чи
зерноїдним є твій вихованець. Найкраще — звернутися за порадою до
фахівця. Проте насамперед птаха треба напоїти водою. Якщо птах такий
слабкий, що неспроможний самостійно пити, обережно вмочи його дзьоб у
мисочку з водою.
Зерноїдного птаха годувати легко — достатньо купити спеціальну кормову
суміш для канарок. А от з комахоїдним матимеш клопіт. Пригости його
мурашиними «яйцями», борошняними червами, подрібненими пісною
яловичиною, яловичим серцем, крутим яйцем. Знесиленому птахові їжу слід
вкладати в дзьоб пінцетом, а якщо він не ковтає, дати йому піпеткою
крапельку води.
Маленький і тендітний птах їсть на диво багато: тобі доведеться годувати
свого вихованця кожні годину-півтори. І ще запам’ятай: біля птаха
завжди має стояти мисочка зі свіжою водою.
Якщо у тебе вдома житиме сова, годуй її шматочками сирого яловичого
серця, притрушеного тертою морквою та сумішшю потовченої крейди і
розтертої на порох таблетки ревіту.
Найкраще утримувати вдома папужок та канарок. Добре приживаються також
чиж і щиголь, снігур і зяблик, коноплянка і чечітка. А шпака навіть
називають «собакою бідняка», бо він надзвичайно відданий своєму
хазяїнові.
Якщо ти завів птаха, запам’ятай, що до кормової суміші, яку ти придбав у
магазині (вона звичайно складається з проса і канаркового насіння,
іноді з додаванням насіння рапсу, свиріпи, подрібненого соняшника),
неодмінно треба додавати свіжу зелень, фрукти, сир, ягоди, круті яйця,
інколи корисно змочувати ці ласощі краплиною риб’ячого жиру.
Немає коментарів:
Дописати коментар