понеділок, 25 січня 2016 р.

Кореневі системи. Видозміни кореня. Матеріал для учнів 6 класу.


  
 


                                              Кореневі системи. Видозміни кореня

  Коренева система — це вся сукупність коренів рослини. Зовнішній вигляд кореневих систем залежить від того, в яких умовах зростає рослина і як вона до цих умов пристосовується (мал. 77). Деяким рослинам властиві корені, розташовані лише у поверхневому шарі ґрунту, завтовшки у кілька сантиметрів (мал. 77, д). Так, поверхневі корені певних видів кактусів сягають ЗО м завдовжки. Вони здатні швидко збирати росу з великої площі, адже в пустелі вода, що випадає в ранішні часи, не проникає глибоко у ґрунт і швидко випаровується. У дерев вологого тропічного лісу поверхневі корені встигають вловити мінеральні речовини, які утворюються під час дуже швидкого розкладання відмерлих частин рослин. Проте зазвичай корені сягають більшої глибини. Так, у ячменю і озимого рапсу вони заглиблюються майже на 3 м, а винограднізї лози — до 16 м. Деякі пустельні рослини, аби досягти водоносних горизонтів ґрунту, заглиблюють корені на 30-50 м. Видозміни кореня — це явище аміни будови кореня, що забезпечує пристосування рослини до умов існування. Прикладами видозмін є кореневі бульби, корені-присоски, повітряні, дихальні, опорні корені.   Кореневі бульби (кореневі шишки) утворюються в результаті накопичення поживних речовин у бічних коренях. Вони короткі, сильно потовщені, кулястої або витягнутої форми. Такі корені дають змогу рослині пережити несприятливий для росту період. Вони є, наприклад, у пшінки, жоржини (мал. 78). Коргні-присоски характерні для рослин, які пристосувалися всмоктувати поживні речовини з інших рослин. Деякі з них є паразитами — повністю забезпечують свою життєдіяльність за рахунок рослини'хавяїна і не здатні до фотосинтезу (повитиця, мал. 79). Напівпаразитм (наприклад, омела) за рахунок рослини хазяїна лише частково задовольняють свої потреби у воді, зберігаючи зелений колір і здатність до фотосинтезу (мал. 80). Повітряні корені пристосовані до існування в повітрі. Вони характерні для більшості орхідей та інших мешканців вологих тропічних лісів (мал.81), аз кімнатних рослин — для монстери. Повітряні корені поглинають воду під час опадів не кореневими волосками, а особливою губчастою тканиною. Дихальні жарені (мал. 82) розвиваються у рослин перезволожених місць зростання, де у ґрунті недостатньо повітря для забезпечення дихання кореневої системи. У таких рослин частина коренів виступає над поверхнею і забезпечує газообмін. Наприклад, у болотжшио кипариса дихальні корені мають вигляд конусів понад 1 м заввишки. Опорні корені (мал. 83) розвиваються При основі стовбурів високих рослин там, де треба забезпечити стійкість рослини. Так, завдяки дошкоподібним опорним кореням не падають велетенські тропічні дерева, у ЯКИХ кореневі системи поверхневі. На наших полях опорні корені можна побачити у кукурудзи. Коренеплід є особливою видозміною, яка утворюється в результаті потовщення і накопичення поживних речовин одразу у трьох органах молодої рослини — головному корені, підсім'ядольному коліні і основі головного пагона. Коренеплоди дозволяють рослині вижити у несприятливі для росту сезони. Люди здавна використовували коренеплоди в їжу і вивели багато різних культурних сортів: буряка, моркви, петрушки, селери, редьки та редиски. Ознакою кореневої частини коренеплоду є розміщені рядами бічні корінці. Шийка, утворена потовщеним підсім’ядольним коліном, має гладеньку поверхню. А на головці коренеплоду (потовщеній основі головного пагона) наявні рубці відмерлих листків (жал. 84). Всі три частини майже однаково розвинені у коренеплоду селери (жал. 85, а). А от у моркви (мал. 85, б) та петрушки коренеплід має дуже маленьку головку, гладенька шийка видається над поверхнею ґрунту, а основна частина утворена потовщеним коренем. У редиски (мал. 85, в) майже весь її гладенький коренеплід — це потовщене підсім’ядольне коліно. Тому насінини редиски не можна висівати надто глибоко — урожай буде неякісний.  

Немає коментарів:

Дописати коментар