Вегетативне розмноження – вид нестатевого розмноження, що здійснюється частинами тіла та властиве всім групам рослин, а також грибам і бактеріям. Особини, які виникають від одного материнського організму, мають однакові ознаки.
ВЕГЕТАТИВНЕ РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН – це розмноження вегетативними органами, їх видозмінами або їх частинами.
Вегетативні органи усіх вищих рослин: корінь і пагін.
Біологічне значення вегетативного розмноження:
• сприяє швидкому зростанню чисельності виду та його розселенню (з материнського організму утворюються нові, зазвичай численні, дочірні особини, що важливо для видів з коротким періодом життя);
• дає змогу рослинам розмножуватися, коли статеве розмноження неможливе (певні особини зростають відокремлено від інших рослин свого виду).
Природне вегетативне розмноження відбувається без участі людини.
СПОСОБИ ПРИРОДНОГО ВЕГЕТАТИВНОГО РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН:
• кореневими бульбами (жоржина, пшінка);
• кореневими паростками з додатковими бруньками (малина, вишня, осика, слива, малина, обліпиха);
• відводками (калина, ліщина, бирючина);
• кореневищами розмножуються багаторічні трави (осот, півники, пирій, м'ята, конвалія);
• підземними бульбами (картопля, топінамбур);
• цибулинами (часник, лілія, тюльпан, гіацинт, нарцис, проліски) або бульбоцибулинами (гладіолус);
• вусами (суниці, перстач, розхідник);
• листками (сенполія, бегонія);
• вивідковими бруньками - спеціалізованими бруньками, з яких розвиваються маленькі рослини з повітряними коренями, які легко опадають, укорінюються в ґрунті і дають початок новим рослинам (каланхое);
• вивідковими бруньками - повітряними бульбочками, що нагадують маленькі цибулинки, які утворюються або в пазухах листка (зубниця бульбоносна) або в суцвіттях замість квіток (у культурних сортів часнику);
• паростками стеблового походження з бруньками (верба, тополя, вільха).
Штучне вегетативне розмноження здійснює людина заради задоволення власних потреб: вона відокремлює частину тіла рослини і створює умови для утворення нового організму.
СПОСОБИ ШТУЧНОГО ВЕГЕТАТИВНОГО РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН (в рослинництві, садівництві, квітникарстві, парковому та лісовому господарствах) для вирощування різних видів культурних і кімнатних рослин:
• стебловими бульбами (картопля, топінамбур);
• вусами (суниця, полуниця);
• цибулинами (цибуля городня, часник, тюльпан, нарциси, проліски);
• кореневими паростками (у садівництві розмножують вишню, сливу, малину);
• поділом чагарників на частини з власними коренями і пагонами та висаджування на нові місця (у декоративному рослинництві розмножують півники, флокси, примули, стокротки);
• відводками – нижні пагони пригинають до землі й присипають ґрунтом, коли на них утворюються додаткові корені, ці пагони відокремлюють від материнської рослини (смородина, аґрус);
• біотехнологічним методом культури тканин, коли на штучних стерильних середовищах культивують найменші бруньки, отримують і розмножують рослини навіть з окремих клітин, що дозволяє отримувати масовий посадковий матеріал, який не містить небезпечних для рослини вірусів;
• живцювання за допомогою стеблових живців (традесканція, гібіскус, філодендрон, пеларгонія, виноград, дифенбахія, смородина, верба, аґрус);
• живцювання за допомогою кореневих живців (хрін);
• листковий живець кладуть на вологий ґрунт, через деякий час на листку утворяться додаткові корені, а згодом з такого листка розвинеться нова рослина (сенполія, бегонія, глоксинія);
• щеплення.
ЖИВЦЮВАННЯ.
Живці - це частина вегетативного органа (кореня чи пагона), яку людина відокремлює для вегетативного розмноження.
Стеблові живці – це безлиста частина пагона з вузлами, міжвузлями та бруньками.
Листкові живці - це цілі листки або їхні фрагменти.
Кореневі живці – частини бічних коренів завдовжки до 20 см з додатковими бруньками.
Живцювання. Живці поміщають у воду, вологий пісок, торф, штучне волокно або їх суміші при оптимальних для виду рослини температурі й освітленні. У місці зрізу живця починається інтенсивний поділ клітин, у результаті цього виникає своєрідний наплив — калус, у якому легко розвиваються додаткові корені.
У стеблових живців з утворенням коренів вегетативне розмноження фактично завершується, адже рослина має тоді усі вегетативні органи.
|
Відрізають пагін з бруньками – стебловий живець.
У теплому та світлому місці занурюють в посудину з відстояною водою на глибину 1,0-1,5 см.
Кожні три-чотири доби змінюють воду в посудині, доливаючи час від часу воду для підтримки початкового рівня.
Коли через деякий час з'являться корінці
та досягнуть 3-5 мм завдовжки, обережно пересаджують отримані живці з
посудини у горщики з супіщаним ґрунтом.
Висаджені живці накривають скляними
банками й витримують на розсіяному світлі доти, доки вони не почнуть
рости, потім знімають скляні банки.
Згодом на стеблі з пазушних бруньок виростуть молоді пагони.
|
У калусі кореневого живця повинні утворитися додаткові пагони із додатковими коренями.
ЩЕПЛЕННЯ застосовують у садівництві для збереження властивостей сорту.
Підщепа – рослина, до якої прищеплюють частину іншої рослини.
Прищепа – рослина, яку прищеплюють за допомогою окремої бруньки або живцями.
Щеплення – це приживлення частини вегетативного органа однієї рослини до іншої цілісної рослини при штучному вегетативному розмноженні.
Прищепу щільно притискають до підщепи зрізами та закривають місце зрізу захищаючи від зміщення, висихання і забруднення під час зростання.
Існує понад 100 способів щеплення, залежно від техніки зрізання живця-прищепи і підщепи та їхнього з'єднання.
Немає коментарів:
Дописати коментар