Екологічний проект для учнів 7 класу.

                           " Малі  річки Запорізької області."

   Річки нашої області  використовують для зрошування городів, побутових потреб, водопостачання, але існує багато маленьких струмків і потічків, що часто не позначені на картах.Вони мають свої назви, сво історію,нелегку долю,часто вже забуті. Вмирання річки відбувається на наших очах.Наш обов'язок зберегти їх, адже вода джерело життя.

Мета проекту:

-         набуття учнівською молоддю досвіду вирішення  екологічних проблем;

-         розвиток умінь і навичок громадянської активності,

Завдання проекту:

-          вивчення результатів взаємодії людини та природи;

-        вивчення становища малих річок Токмацького району та  Запорізької  області

-         оволодіння навичками екологічно грамотної поведінки в природному  середовищі;

Учасники проекту: учні  –7 класі.

Результати проекту :

-         підвищення  рівня екологічної свідомості учасників проекту;

-         поширення інформації про стан довкілля серед населення;

-         покращення стану довкілля;

-    догляд за малими річками

Опис діяльності.

І етап – підготовчий

-         поширення інформації про проведення проекту;

-         формування групи учасників проекту;

-         проведення першого заняття : повідомлення мети проекту, його користі для учнів

      та для громади в обговорення бажаних результатів ;

ІІ етап –збір необхідної інформації.

-         організація збору необхідних матеріалів про стан малих річок  та навколишнього природного 

      середовища;

-         виявлення та облік малих річок

-         формування вмінь учнів проводити опитування , анкетування;

-         вивчення громадської думки про стан навколишнього природного  середовища;

-         організація і проведення фото рейду;

ІІІ етап -  визначення напрямів діяльності.

-         організація презентації зібраних матеріалів, які підтверджують наявність проблеми    

      забруднення довкілля,  усім учасникам проекту;

-         визначення переліку можливих дій, спрямованих на розв’язання  проблеми  

     забруднення довкілля, наявності стихійних смітєзвалищ на березі річки. 

-         відбір матеріалів для фотовиставки;

-         підбір матеріалів для створення листівок, написання листів – звернень,

-         проведення підготовчих заходів для організації суботників.

IV етап -  етап діяльності, спрямованої на покращення екологічної ситуації в населеному пункті,

-         поширення листівок 

-         організація прибирання території ,  знищення несанкціонованих  смітників;

-         проведення конференцій, круглих столів з метою поширення інформації про стан річок

V етап – презентація і оцінювання результативності проекту.

-         впорядкування матеріалів;

-         створення демонстраційного стенду, мультимедійної  презентації;

У хвилях Кінської

Давно-давно колись по наших степах кочували ногайці-татари, а верховодив над ними жорстокий, підступний і дуже жадібний хан. Скільки той катюга міст розорив, скільки сіл спалив, скільки людей порізав та пограбував, що й порохувати несила. Коли ж нікуди вже стало нагарбане добро ховати, вирішив він у Крим чи в Туреччину його переправити, подалі від небезпеки та від заздрісних очей своїх мурз.

Одного разу підійшов хан із вірними слугами до верхів'я Кінської, повантажив тихенько золото і срібло на галеру та й подався вниз до Дніпра. Думка в нього була така, щоб непомітно Великий Луг і Січ проскочити. А там уже недалеко й Чорне море - пливи собі, куди хочеш! Хоч як той грабіжник не крився, а все ж про його намір скоро дізналися запорожці. Дізналися вони, значить, і вирішили відбити в татар людське добро. Влаштували засідку якраз проти Кучугур. Одні в очеретах та в рогозі причаїлись, а інші - на високих та густих вербах, що росли тоді по обох боках Кінської. Сидять братчики - анічичирк! Ждуть-пождуть, а галера все не показується. Вже й смеркати стало, вже й темна ніч наступила, а хана нема та й нема. Коли це раптом чують: щось хлюпнуло і десь очерет зашелестів. Дивляться - корабель! Повільно-повільно наближається... Тільки-но порівнялося судно із засідкою, враз як свисне козацький отаман, так хлопці, мов ті груші, на палубу згори попадали. Що тут зчинилося! Крик, зойки, брязкіт, стрілянина... Уже майже всі ординці полягли, коли це хтось із наших гукає: "Хана, грабіжника проклято шукайте!" Та не встигли запорожці й оком змигнути, як ураз відкрилася потаємна ляда і на палубу вискочив вершник! То був хан. Увесь у золоті, і кінь під ним золотий, важкими саквами нав'ючений! Від золота все навколо освітилося. Зачудовані таким дивом, козаки на мить остовпіли. А ханові того тільки й треба було. Пришпорив коня і шубовсть із ним у воду... Чекали-чекали запорожці, що втікач випірне - та даремно. Поглинула його хвиля навіки!

А золотий скакун, кажуть,не втопився, бо був чарівний. Скинувши з себе втопленика і мішки зі скарбами,він подався по піщаному дну річки аж до Рябка. Там же вибрів на берег і майнув у степ. Довго гуляв той жеребець по волі та водив за собою по всій Таврії цілі табуни диких коней. А як перевелися в нашому краю ті коні, то він десь подівся. Змандрував кудись,а куди - ніхто не знає. Через буцімто й річку Кінською назвали.

Річка Кінська

Як зганяли козаки турків із нашої землі, то дійшли аж до того місця, де тепер оце Мала Катеринівка. І тут у широкій долині, над річкою, відбулася страшна битва. Запорожці перебили стільки ворогів, що потекла кров потоками в річку і всю її зчервонила. Тільки невеликий загін турецький, втікаючи, встиг перебратися на лівий берег і зник у степу. Кинулися наші було за втікачами,а коні не хочуть заходити в річку бояться червоної води. Як уже не намагалися козаки перепливти на той бік - нічого в них не вийшло. Тоді їхній отаман сказав:

- Ну що ж, хлопці... Нехай уже буде ця річка границею з бусурманами - тільки не нашою, а кінською, бо, бачте, коні не хочуть далі йти... А ми ще й у степу знайдемо ворогів і звідти їх колись виженемо...

Так з того часу й прозвали річку Кінською. І, справді, колись була вона границею між Україною та Туреччиною.

Історична річка

І сто, і тисячу років тому, все так бігла по запорізьких степах річка Конка. Відома і скіфам, і половцям, і давнім слов’янам, бігла Конка, а на її берегах народжувались легенди, схожі на бувальщину.

Конка відома людям з часів «батька історії» Геродота, який залишив нащадкам «Описання рік Скіфії». Ця п’ята ріка обширної території зажила в ті часи не меншої слави, ніж в майбутньому Кама та Ока, Прип’ять та Десна. Стародавні греки називали її Пантікапом: «пант» - шлях, «ап» - вода.

Це ж поняття «водний шлях» існувало і у скіфів. Конка мала повільну течію, відтак була безпечніша для суден. Писемні джерела свідчать, що саме нею античні купці з Понта Евксинського (Чорне море) діставалися глибинних районів таємничої Скіфії. Геродотський Пантікап протікав лісистою місцевістю – Гілеєю, проминувши яку, вливався в Дніпро. У середні віки річка дістала назву Йилки – Су, що в перекладі означає – кобиляча вода. На її зелених берегах випасались тисячі табунів «трикінних» степових завойовників. Слав’янське населення, дещо переінакшивши татарську назву, нарекло річку Кінськими водами, Конкою, Кінськими джерелами.

Примітно, що назва річки сотні і тисячі років нерозривно пов’язано із словом «кінь». Це не випадково: всі кочівники – від скіфів до ногайців, та і пізніші народи, що перебували у цих степах, випасали табуни коней у трав’янистих долинах річки. Окрім того, тут здавна водилося багато диких коней – тарпанів. Навіть у 1773 році зазначалось, що «… в Азовському степу часто трапляються великі стада диких коней…»

Конка справді річка історична. У XVI – XVIII ст. вона слугувала кордоном між Україною та Кримським ханством. Річка була свідком багатьох кривавих сутичок між татарськими та запорозькими козаками. На місці села Юрківки Оріхівського району було колись вороже укріплення, звідки на козацькі хутори нападали озброєні загони чужинців. На зелених берегах річки пролили немало сліз нещасні бранці, яких протягом століть гнали у неволю кримчаки. Як свідчать історичні дослідження, тільки в XVI ст. татари 28 разів переходили Конку, граблячи Україну. А « в першій половині XVII ст.. продали в рабство близько 200 тисяч полоняників – християн».

У Конку заходили не лише купецькі, а й турецькі військові кораблі. За переказами, одну з таких фелюг атакували на човнах запорозькі козаки і вона затонула. Місце затонення турецької фелюги, на якій за спогадами полонених матросів знаходилися деякі коштовності, не було встановлено.

Золотий кінь

Кінська була в старі часи повноводною рікою. По ній, кажуть, од Дніпра аж до Кінських Роздорів (село в Пологівському районі) плавали кораблі. Розказують старі люди, чому вона Кінською названа.

Ще як жили тут козаки, а степи були татарськими, одного разу плив по Кінській корабель. Плив він десь із степу в Дніпро. А на ньому татарський хан, і віз він золота з собою чимало в Крим.

Татари гадали, що вибрали підходящий час: ханові донесли, що запорожці саме пішли кудись у похід. Думають: «Якось проберемося Великим Лугом і Січ проскочимо. Старі діди – запорожці, що лишилися дома, нас не побачать». Та не так воно вийшло. Козаки давно дізналися, що хан хоче річкою пливти, коли вони в похід підуть. То вони взяли та й лишили кілька десятків своїх товаришів у засідці на Кучугурах.

Як тільки корабель доплив сюди, вночі, запорожці з усіх боків на каюках його й насіли. Перебили татар, забрали золото, а хана не вловили. Бо коли козаки почали на корабель лізти, то він з палуби кинувся на коні прямо в річку. І не на простому коні,а на золотому. Так той кінь і сяяв, усю плавню освітив.

Козаки підпливли до того місця, де вершник шубовснув, але ні він, ні золотий кінь так і не випірнули. З того часу й річку звуть Кінською.