Світ біології: Первоцвіти України занесені до Червоної книги.

Горицвіт весняний

Горицвіт весняний - Одна із перших весняних квіток,поява якої знаменує пробудження природи. Лікарська рослина з коротким, товстим, многоглавий кореневищем і численними ребристими стеблами . У підстави вони вкриті рідкісними бурими лусочками. Плоди - збірні горішки, що складаються з численних овальних сіро-зеленкуватих волосистих семянок з гачкоподібний зігнутим носиком. Цвіте у березні-травні, плоди дозрівають в червні. Можливо медичне викори стання деяких інших видів горицвіту - Туркестанського, що росте в Середній Азії, і горицвіту золотистого, що зустрічається в основному на альпійських луках Паміру. Алтаю і Тянь-Шаню. Вся рослина отруйна — необхідно пам'ятати, що горицвіт весняний сильнодіючий засіб, і безконтрольне вживання його може тільки погіршити функцію серця.

Горицвіт весняний.Також називається адоніс весняний. Нечисленні народні назви пов'язені з

яскравістю квітки його та характером листя: горицвіт ярий, гориквіт, пожарна квітка, жовтоцвіт, мак заячий, сосонка, терлич.Багаторічна трав'яниста рослина 10—60 см заввишки, з темно-бурим, трохи галузистим коренем, з якого виростають кілька стебел, деякі з них не квітконосні. Стебла біля основи вкриті бурими листками у вигляді луски. Стеблові листки чергові, напівобгортні, сидячі, п'ятипальчастороздільні: дві нижні ділянки коротші, перисті, верхні три-, двоперисті, частки їх вузькі, лінійні, голі, цілі.Квітки яскраво-жовті, великі, до 6 см у поперечнику, вінчають квітконосні стебла і їхні відгалуження, зісподу буруваті, чашечка їхня пухнаста, у віночку 15—20 пелюсток, вони довгасті, зубчасті. Плід — кулястий багатогорішок. Існує кілька видів горицвіту. Цвіте з ранньої весни до половині травня. Занесений до Червоної книги України в 2009 р. Статус: «неоцінений».Список Карпатських Вид ,які знаходяться під загрозою зазначає статус горицвіту весняного як: «знаходиться під загрозою»

Коли застосовують? При серцевих хворобах з явищами декомпенсації, призадишці, набряку ніг і неврозах серцево-судинної системи; при водянці ниркового походження, гострому запаленні нирок, при інфекційних захворюваннях (плямистий тиф, грип, скарлатина тощо), при емфіземі легень (ядусі). Горицвіт збільшує силу серцевих скорочень і уповільнює ритм (дія глікозидів цимарину, адонізиду, адонівернозиду, адонітоксину подібна до дії строфантину; тритерпенових сапонінів, флавоноїдів), У суміші з собачою кропивою серцевою, валеріаною, мелісою вживають при нервовій збудливості, безсонні, епілепсії, також при приступах глаукоми.

Поширення.

Поширений у лісовій і степовій, особливо в чорнеземній зонах, у Криму, на яйлі. Зрідка трапляється на степових схилах в Розточчі Опіллі і на півдні Полісся (Волинська область — м. Володимир-Волинськнй; Оваднівський район, с. Верба; Житомирська область; Львівська область — Золочівський район, с. Червоне; Івано-Франківська область — Рогатинський район, Чортова гора).

Міф про горицвіт весняний

Давньогрецький мiф розповiдає, що красуня Мирра перетворена богами в дерево, народила небаченої краси юнака - Адонiса. Афродiта дуже любила юнака i вiддала його на виховання володарцi пiдземного царства Персефонi. Персефона прив'язалась до Адонiса i нiзащо не хотiла повернути його назад Афродiтi. Суперечку богинь змушений був вирiшувати сам Зевс, який прийняв компромiсне рiшення: Адонiс мав бути третину року був у Персефони, третину - в Афродiти i третину проводив за власним бажанням. Одного разу Адонiс вибрався на полювання. Собаки натрапили на слiд дикого кабана. Хлопець радiв з цього i не передчував лиха. Він уже приготувався вбити списом кабана, коли той кинувся i своїми гострими iклами смертельно поранив юнака. Довiдавшись про смерть Адоніса Афродiта пiшла в гори шукати його тiло. За її велінням краплини кровi Адоніса проросли чудовими квiтами, якi i назвали на честь юнака - адонiс весняний. Є й інша про це. У занку дуба вiдпочивав юнак з луком i стрiлами. В цей час там проходила Афродiта, богиня кохання. Поглянула вона на юнака i закохалася: не бачила такого красеня навiть серед богiв-олiмпiйцiв. Юнака звали Адонiсом, вiн був сином кiпрського царя. З того часу Афродiта, богиня кохання, дочка Зевса, не розлучалась з Адонiсом. Цiлими днями вони бродили квiтучими долинами й горами, полювали на зайцiв, серн i вепрiв. Афродiта просила Адонiса берегти себе i не полювати на злих ведмедiв i вепрiв.Одного разу, коли поблизу не було Афродiти, Адонiс iз списом у руках кинувся на розлюченого вепра. Сталося лихо: поранений вепр великими iклами смертельно вразив Адоніса. Гiрко плакала Афродiта над тiлом коханого юнака i в пам'ять про нього iз кровi Адонiса виросла чудова квiтка, яка розпускається щовесни. Так збереглася пам'ять про прекрасного юнака Адоніса.Бачучи горе богинi, володар печального царства тiнi Аїд став вiдпускати Адонiса на землю, де вiн пiвроку проводив з Афродiтою, а потiм повертався у мертве царство Аїда. Адонiс приходив на землю з першими променями сонця, природа оживала, i розпускалася золотисто-жовта квiтка, названа на честь юнака адонiсом.

Активні посилання