Найдивовижніші тваринні товариства     Це цікаво.

У житті багатьох видів тварин є моменти, коли вони добровільно вступають у «товариства». Для одних це спосіб виживання, для інших - тимчасові зручності. А про деяких тварин взагалі не можна сказати, чому вони збираються у групи. Саме про найдивовижніші тваринні «компанії» і піде мова у цій статті.

Щорічний рубікон

Блакитний гну (Connochaetes taurinus) - велика африканська травоїдна тварина родини порожнисторогі. Висота в загривку - 115-145 см, вага - 170-270 кг. Живе у Східній та Південній Африці. Один з наймасовіших видів африканських копитних, чия діяльність підтримує існування савани.

Багатотисячні стада антилоп гну, які бродять по африканській савані, не являють собою єдиного співтовариства - кожна сімейна група сама вирішує, де їй пастись і куди рухатись. Навіть під час Великої міграції - щорічного переходу з рівнин Серенгеті в національний парк Масаї-Мара і назад - гну пов'язані один з одним не більше, ніж потік автомашин на магістралі. Але на шляху рогатих мігрантів є кілька великих річок. Для великих крокодилів, які живуть у них, ці копитні - манна небесна, яка дозволяє рептиліям наїстися на кілька місяців вперед. У воді гну беззахисні, і їх єдина тактика - переправлятись одразу величезною масою. Чим більше родичів пливе навколо, тим менша ймовірність, що крокодил схопить саме тебе. Найбільше ризикують ті, хто увійде в воду першим. Тому, прибувши до річки, авангард стада не поспішає з переправою. Антилопи подовгу п'ють або бродять вздовж берега, а тим часом до них приєднуються все нові й нові родичі. Біля води стає все тісніше, збудження зростає, ніхто не хоче йти від річки, але ніхто і не наважується ввійти в неї. У якийсь момент деякі тварини, не витримавши напруги, кидаються у воду. Це служить сигналом для інших. І ось уже вся величезна маса гну кидається назустріч своєму жеребу.

Природний обігрів

Королівський пінгвін (Aptenodytes patagonicus) - нелітаючий морський птах родини пінгвінових. Довжина тіла - 91-96 см, вага - 9-16 кг. Гніздиться на антарктичних островах: Вогненна Земля, Південна Георгія, Південні Сандвічеві, Фолклендські та ін. Харчується майже виключно рибою.

Королівські пінгвіни хоч і дуже схожі на знаменитих імператорських, але не поділяють їх екстремальних схильностей. Вони народжуються все-таки не на льоду, а на скелях і кам'яних розсипах прилеглих до Антарктиди островів і патагонського узбережжя. І не в розпал лютої антарктичної зими, а в середині-наприкінці літа. Однак місць, придатних для гніздування, не так вже й багато: пінгвін не кайра, на карнизах стрімких обривів гніздитись не може. Проте у них немає проблеми охорони гніздової ділянки від родичів, оскільки ніякого гнізда немає: яйця і пташенят батьки тримають на власних лапах і прикривають шкірно-жировим «фартухом». А оскільки годуються пінгвіни виключно в морі і за весь час перебування в колонії нічого не їдять, то сваритись з сусідами їм рішуче немає через що. Тому пінгвінячі колонії відрізняються надзвичайно високою щільністю, недосяжною для інших видів колоніальних птахів. По суті справи, колонія являє собою суцільний натовп стоячих птахів, настільки щільний, що крізь нього потрібно проштовхуватись. Втім, пінгвінам, які вже обзавелись потомством, ходити особливо нікуди і нема чого. Зате настільки щільна «упаковка» дає непоганий захист від холоду: антарктичне літо ніколи не буває занадто теплим, а у птахів, змушених багато днів обходитись без їжі, зайвих терморесурсів немає.

Переконані колективісти

Морж (Odobenus rosmarus) - єдиний вид родини моржових, яку ще зовсім недавно відносили до ряду ластоногих. Довжина тіла - до 5 м, вага - 700-1500 кг. Надзвичайно розвинені верхні ікла, які використовуються для викопування з дна молюсків (основний корм), підйому на крижини і скелі та в якості зброї. Мешкає по узбережжю арктичних морів.

Морж - найбільший представник ластоногих в Північній півкулі. Значні розміри і товстий шар жиру під шкірою дозволяють моржам не боятись переохолодження: вони можуть не лише плавати у холодній воді, але і цілодобово майже нерухомо лежати на льоду. Так що для боротьби з холодом їм зовсім не обов'язково збиратися у зграї. Не потрібно їм це і для видобутку їжі або оборони від хижаків. Моржі харчуються переважно донними молюсками, викопуючи їх іклами з ґрунту. Це заняття не вимагає колективних зусиль. Що ж до хижаків, то нападати на таку велику здобич у воді наважуються тільки косатки, а на суші та на льоду - білі ведмеді, та й то лише в разі крайньої необхідності. Проте поодинці моржів можна зустріти нечасто. Зазвичай моржові лежбища налічують багато сотень, іноді тисячі тварин, причому вони продовжують триматись разом навіть під час кочівель по морю. Виграш від такої поведінки неясний, а ось втрати очевидні: потривожене стадо прямує до води, не розбираючи дороги, і це часто коштує життя одному або декільком дитинчатам, яких просто затоптують. Досвідчені білі ведмеді навмисне викликають паніку серед моржів, зображуючи напад на лежбище, і отримують свою порцію молодої моржатини, уникнувши сутички з сильним і небезпечним супротивником.

Доброго ранку!

Гелада (Theropithecus gelada) - мавпа родини мартишкові, близький родич павіанів. Довжина тіла (без хвоста) - 50-75 см, вага - 14-20 кг. Відрізняється великою безволосою плямою на грудях, для самців характерний «плащ» - довга грива. Мешкає виключно на гірських плато Ефіопії.

Родичі павіанів гелади ніколи не скачуть з дерева на дерево. У гірських саванах Абіссінського нагір'я, де живуть ці мавпи, дерева рідкісні. Та й ті, які є, не заслуговують уваги. Гелади - один з небагатьох видів мавп, які харчуються не просто виключно рослинною їжею, а справжнісінькою травою, як справдешні копитні. Щоб насититись, такої їжі потрібно з'їсти багато, і день гелади проходить майже в безперервній трапезі. Гелади живуть невеликими сімейними групами (а молоді самці, які ще не обзавелись сім'ями - компаніями по декілька однолітків). На ніч сім'я розпадається: кожна доросла мавпа шукає собі індивідуальну спальню - невелику печеру або ущелину в скелях. На світанку всі члени сім'ї знову збираються разом, і перш ніж вийти на годівлю, довго перемовляються (репертуар звукових сигналів у цих мавп дуже широкий і різноманітний) і чистять один одному шерсть. Такі ранкові «засідання» не стільки данина гігієні, скільки соціальний ритуал, який засвідчує, що всі члени сім'ї живі і кожен може розраховувати на любов і повагу інших. У сезон дощів, коли їжі багато, сусідні групи часто об'єднуються, утворюючи великі стада чисельністю часом до 300 особин. Проте «розмови» і взаємна чистка, як правило, відбуваються тільки між членами однієї групи. На чужинців гелади майже не звертають уваги: мовляв, ходять тут різні, ну і хай собі ходять, гір вистачить на всіх.

Споріднені зв’язки

Смугастий мангуст (Mungos mungo) - тварина родини мангустових ряду хижих. Довжина тіла - 30-45 см, хвоста - 23-29 см, вага - 1,5-2,25 кг. Мешкає в саванах і відкритих лісах Африки. Всеїдний. Легко приручаються і часто утримуються в якості домашньої тварини.

Наймініатюрніші з мангустів - смугасті мангусти, які живуть у східній половині Африки, - живуть великими сімейними групами, що налічують до 30 звірків. Коли така компанія обнишпорює савану в пошуках їжі, її чути здалеку: мангусти риють землю, перевертають каміння і весь цей час голосно перемовляються щебетом, трелями, свистом та іншими звуками. Їх здобич нікуди не втече: її складають яйця птахів і рептилій, всілякі комахи та інші ґрунтові безхребетні, жаби, ящірки, дрібні змії, а також бульби, кореневища, цибулини і зерна. Зграя мангустів дружно захищає свою промислову ділянку від сусідів-одноплемінників, а при нагоді може дати відсіч шакалу і навіть орлу. Мангусти виходять на промисел в різний час доби, але найчастіше в ранкові та вечірні сутінки. Вільний від пошуку їжі та ігор час мангусти віддають сну. Якщо зграя знаходиться далеко від свого поселення, мангусти можуть завалитися покотом в будь-якому випадковому укритті і навіть просто в улоговинці. Поки одні члени зграї безтурботно сплять, інші несуть вахту, оглядаючись і прислухаючись. У себе вдома вони не менш пильні, але набагато більш безстрашні: почувши сигнал тривоги, мангусти висовуються зі своїх нірок, щоб подивитись на джерело занепокоєння і висловити своє ставлення до нього. Людина, яка забрела в колонію мангустів, проходить через цілу юрбу звірів, які «вітають» її пронизливим вереском.

На вічному якорі

Звичайна або їстівна мідія (Mytilus edulis) - морський двостулковий молюск. Живе на мілководдях і літоралі (зоні, яка оголюється під час відливів) морів арктичної і помірної зони Північної півкулі. Довжина мушлі - до 7,7 см. Один з найпопулярніших промислових молюсків.

Морські двостулкові молюски мідії - один з найвідоміших морських делікатесів. Їх кулінарної популярності сприяло те, що мідії живуть по всьому Світовому океану. Вони харчуються, прокачуючи крізь себе морську воду і фільтруючи з неї органічні частки і планктонні організми. Перші кілька тижнів життя майбутня мідія проводить у вигляді крихітної, але активно плаваючої личинки, а потім, знайшовши тверду опору, осідає, прикріплюючись міцними біссусними (білковими) нитками і більше не зрушується з місця до кінця життя. Бажаною основою можуть служити підводні скелі, днища кораблів, опори пірсів або мушлі інших мідій, які прикріпилися раніше. Найбільш дорослі мідії зовсім не горять бажанням служити фундаментом для власної молоді. Вони навіть виділяють у воду спеціальні речовини, що відлякують готових до осідання личинок. Але оскільки загальна площа придатних для приростання місць обмежена, а число личинок, породжуваних кожною мідією, величезне, на всіх відповідних ділянках утворюються щільні скупчення мідій - до кількох тисяч особин на квадратний метр. Втім, старожили, які першими заселили вільне місце, не дуже страждають від «заробітчан». Їх їжа не надходить з якоїсь однієї сторони, а розподілена у воді рівномірно, так що кожному молюскові дістається майже стільки ж, як якби він був тут один. Зате синхронна робота безлічі живих фільтрів може різко збільшувати ефективність фільтрації, створюючи спрямований струмінь води.

Онуки долетять

Монарх (Danaus plexippus) - метелик родини німфалід. Розмах крил - 9-10 см. Мешкає в Північній Америці, а також на Канарських островах і в північній Африці. Гусінь годується на різних видах ваточника (рослина родини кутрових), дорослі метелики харчуються нектаром. Знаменита сезонними міграціями.

Сезонні перельоти метелика-монарха по дальності і точності не поступаються пташиним, незважаючи на те, що жодному метелику не вдається виконати весь шлях туди і назад. У лютому-березні в горах Сьєрра-Мадре і деяких інших районах Мексики прокидаються після зимівлі мільйони метеликів. Розім'явши крила і пізнавши радості любові, вони беруть курс на північ і північний схід. Цьому поколінню судилося долетіти тільки до Арізони, Техасу, Каліфорнії. Але по дорозі вони відкладають яйця, з яких виводиться гусінь, перетворюється спершу на лялечки, потім на метеликів, і ті летять далі. Тільки онуки тих «перших» метеликів до липня досягають мети подорожі - північних районів США і південної Канади. Там народжується ще одне покоління, яке в другій половині серпня починає зворотну кочівлю. Якщо термін життя кожного з поколінь, які летять на північ, близько двох місяців, то останнє живе значно довше і до листопада досягає місць зимівлі. Там метелики чекають весни, щоб почати політ на батьківщину, якої вони ніколи не побачать. Монархи летять тільки вдень, величезними зграями. Хижаки їм не страшні: зі свого гусеничного дитинства, проведеного на ваточнику (який являється отруйною рослиною), метелики винесли досить отрути і огидних «смакових добавок». Але під час самої зимівлі монархів може погубити різка зміна погоди, і тоді безліч яскравих, чорно-рудих метеликів встеляють землю суцільним килимом, подібно дивовижному осінньому листю.