неділя, 20 вересня 2015 р.

Лучні екосистеми.   Псамофітна рослинність та остепнені луки.

Матеріал для учнів 8 класу.

У цій частині нашого знайомства з рослинністю долини Дніпра ми розглянемо зелений покрив дніпровських пісків, познайомимося з рослинами, які не тільки виживають в умовах дефіциту вологи, а й своїми квітами формують барвистий килим заплави, який знайомий нам з дитинства.
Псамофітна рослинність займає найвищі елементи заплавного рельєфу. Зважаючи на це, саме вона є піонерною стадією заростання пісків, що значно підвищуються над рівнем води та не зазнають частого затоплення.
Зазвичай тут формуються угруповання з костриці Беккера (Festuca beckeri(Hack.) Trautv.) та келерії сизої (Koeleria glauca DC. (Spreng.) (Цуканова та ін., 2002).
Koeleria_glaucaПсамофітна рослинність
Рис. 1.6.24. Типовий псамофіт – келерія сиза, о. ОльжинРис. 1.6.25. Фрагмент псамофітної рослинності, о. Вальковський
Усі трави, що зростають у таких угрупованнях – ксерофіти та оліготрофи (тобто рослини посушливих місць та збіднених ґрунтів), що мають вузькі скручені листки та опушення, що дозволяє економити вологу. До них відносяться келерія сиза з пухнастими листками та бульбовидними основами листків, типовий пустельник – костриця Беккера, бромус розчепірений (Bromus squarrosus L.) з , анізанта покрівельна (Anisantha tectorum (L.) Nevski.), полин дніпровський (Artemisia campestris L.), жовтозілля дніпровське (Senecioborysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern. ), волошка дніпровська (Centaurea borysthenica Grun.), козельці українські (Tragopogon ukrainicus Artemczuk) та цмін пісковий (Helichrysum arenarium (L.) Moench).
У прирусловій частині заплави зустрічаються дюноподібні утворення (прируслові вали) зі слабко закріпленими пісками. На них домінують, головним чином, однорічники, що виступають тут у ролі рослин-піонерів, закріплювачів піску. Часто це – рослини ефемерного типу. Вони встигають за короткий період – з березня до квітня, а деякі з травня до червня, – вирости, відцвісти, утворити плоди і вже у вигляді насіння, що потрапило до ґрунту, перенести літні бездощові періоди. Багато з них – малопомітні для ока рослини: веснянка рання (Erophila verna (L.) Bess.), крупка дібровна (Draba nemorosa L.), різушка Таля (Arabidopsis thaliana (L.) Heynh. ). Лише жито дике (Secale sylvestre Host ) серед них може вважатися гігантом (Канівський.., 1999 з доповненями).
З приводу однієї з цих рослин у своєму "Календарі піщаного графства" О. Леопольд залишив дуже проникливий опис:
«Зараз протягом кількох тижнів крупка, найменша з квітуючих рослин (О.Леопольд має на увазі одна з найменших авт.) покриє усі піщані місця своїми маленькими квітками. Той, хто очікує на весну з очами скерованими до гори, ніколи не помітить рослини такої малої як крупка. Той, хто втратив надію на весну і йде з поглядом спущеним до долу проходить по ній несвідомо. Той, хто весни шукає по коліна в багні, знайде його в достатку. Крупка просить і отримує, дуже малу порцію тепла і вигоди, живе дякуючи решткам непотрібного часу і простору. Ботанічні книжки присвячують йому два чи три рядки, але ніколи кольорової вкладки чи чорно-білої ілюстрації. Пісок, який є занадто бідний і сонце, яке є дуже слабке для більших і кращих квітів, достатні для крупки. В кінці кінців це не є жодна весняна квітка, це лише postscriptum надії. Крупка не зачіпає жодної струни в людському серці. Її запах, якщо взагалі можна о чимось таким говорити, гине серед повівів вітру. Її кольором є найбільша білизна. Її листки покриті відчутною вовнистою паволокою. Нічого її не з’їдає, бо вона дуже мала. Не співають про неї поети. Якийсь ботанік дав їй якусь латинську назву, але потім її забув. Насправді не має то жодного значення – бо то просто невелика істота, яка виконує свою невелику роль швидко та добре» (Leopold, 2004).
На острові Великому Північному на сухих підвищених місцях значні ділянки займають формації булавоносця сіруватого (Corynephorus canescens (L.) Beauv.). Наразі ці угруповання більш характерні для правобережної заплави Дніпра (Цуканова та ін., 2002).
Острів ВеликийCorynephorus_canescens
Рис. 1.6.26. Розподіл різних типів рослинності на території острова Великий Північний (за Цуканова, 2005). Умовні позначення: 1 – угруповання сосни, 2 – угруповання заплавного лісу з чорної тополі, 3 – групи дерев дуба, 4 – угруповання верби гостролистої – шелюжники, 6 – пісколюбні угруповання та остепнені луки, 7 – болотисті луки, 8 – антропогенно освоєні територіїРис. 1.6.27. Фрагмент угруповання булавоносця сіруватого, о. Великий Північний. Даний вид є типовим для поліських піщаних дюн, проте в межах заплави у Києві траплється тільки в її північній частині
Фрагменти цих угруповань нами знайдено у районі Вишгорода біля шлюза ГЕС, на Оболонській заплаві (на північ від затоки Верблюд біля оз. Лукове, Затока Собаче гирло і її коса), а також лівобережному заплавному (проте, відчутно трансформованому) урочищі Запісоччя, і на Троєщинських луках на північ від затоки Доманя. Угруповання виявлені також на дюнах високої заплави у районі ур. Кілійка. Вказується також на їх наявність на піщаних дюнах у районі озера Редькіно (Міністерка, Оляницька, Богацька, 2005). Втім, нами тут цей вид повторно виявлений не був.
На малозакріплених пісках трапляються також представники роду верблюдок (Corispermum). Цікаво, що саме у Києві було вперше описано низку видів цього роду. Тут також поширені цмін пісковий (Helichrysum arenarium (L.) Moench) – дуже цінна лікарська рослина, та подекуди мохи з роду зозулин льон (Polytrichum).
Більш вологі або притінені піски підвищень прируслової заплави можуть бути вкриті також широколистими заростями кремени (Petasites spurius (Retz.) Reichenb.). Можливо, якби відвідувачі дніпровських пляжів знали про лікарську цінність цієї рослини, то не засипали б її зарості сміттям.
Petasites_spurius
Рис. 1.6.28. Широколисті зарості кремени, о. ПокалРис. 1.6.29. Полин боже дерево, о. Вальковський
На піщаних гривах островів та прибережних угрупованнях можна виявити також зарості полину боже-дерево (Artemisia abrotanum L.). Дана рослина користувалася великою повагою в українців. Нею окурювали хати та домашніх тварин. Рослина має широке лікарське застосування і до сьогодні.
Псамофітні угруповання на більш багатих пісках (дернових ґрунтах) замінюються на так звані остепнені луки з домінуванням мітлиці віноградникової (Agrostis vinealis Schreb.), келерії Делявіня (Koeleria delavignei Czern. Ex Domin, відрізняється від іншої широко поширеної келерії сизої відсутністю опушення листків та їх піхв), мітлиця валійська (Festuca valesiaca Schleich. ex Gaud. s.l.), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia L.). Дані угруповання у світі часто відносять до степових формацій класу Festuco-Bromitea. Втім, за відсутності на заплавах чорноземів та типових видів степів, схожість заплавних остепнених лук та степів викликана лише наявністю у них видів рослин з широкою екологічною амплітудою, які не є діагностичними у жодному з класів рослинності. Зважаючи на це, заплавні остепнені луки наразі внесено до порядку Galietalia veri, що є різновидом лучної рослинності класу Molinio-Arrhenatheretea (Куземко, 2009).
На островах та заплавних урочищах у складі рослинності остепнених лук поширеними є також угруповання куничника наземного (Calamagrostis epigeios(L.) Roth)співдомінантом на вирівняннях плескатих ділянках часто виступає пижмо (Tanacetum vulgare L.).
Calamagrostisдивина фіолетова
Рис. 1.6.30. Угруповання куничника наземного поширене на дніпровських островах та прибережних урочищах, о. ВальковськийРис. 1.6.31. Надзвичайно декоративною рослиною остепнених лук є дивина фіолетова, південне узбережжя затоки Верблюд
Флористичне ядро остепнених лук створюють карликовий щавель горобиний (Rumex acetosella L.), миколайчики плоскі (Eryngium planum L.), що мають щитковидні колючі суцвіття характерного блакитного кольору, надзвичайно декоративна гвоздика Борбаша (Dianthus borbasii Vand.), види роду енотера (Oenothera biennis L. та ін.), посухостійкі полини дніпровський (Artemisia dniproica Klok.) та Маршала (Artemisia marschalliana Spreng.), наші суккуленти – види роду заяча капуста – з.к. їдка (Sedum acre L.) та з.к. звичайна (S. ruprechtii (Jalas) Omelcz.), підмаренники північний (Gallium boreale L.) – так звана «біла кашка» та звичайний (Gallium verum L.), який у народі за чудові пахощі називають «медункою», всюдисущий хвощ польовий (Equisetum aarvense L.), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum L.), щавель кислий (Rumex acetosa L.), перстач сріблястий (Potentilla argentea L.), тендітний холодок лікарський (Asparagus officinalis L.), конюшина гірська (Trifolium montanum L.) з невеликими білими голвіками, стрункий дзвінець малий (Rhinanthus minor L), гарно-квітуюча навесні осока рання (Саrех рrаесохSchreb.), один з найзвичайніших лучних злаків – мітлиця червона (Festuca rubrа), молочай прутовидний (Euphorbia virgultosa Klok.), що утворює під кінець літа великі кущики, цінна лікарська рослина – деревій майже-звичайний (Achillea submillefolium Kok. et Krytzka), смілка татарська (Silene tatarica (L.) Pers.), яка квітує китицями білих зркоподібних квіток, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum L.), що насправді має невеличкі дірочки у листках, що добре помітні на світлі, величні скіпетри квіток формують дивина борошниста (Verbascum lychnitis L.), чорна (Verbascum nigrum L.) та фіолетова (Verbascum phoeniceumL.), подекуди зустрічаються кущики дроку фарбувального (Genista tinctoria L.),карликова рослина з гарними рожевими квітками – псамофілієла мурова(Psammophiliella muralis (L.) Ikonn), зірчатка ламка (Stellaria fragilis Klok.), невибаглива морква дика (Daucus carota L.) та ін.
Важко було б тут охарактеризувати всі ці рослини, кожна з яких має власну неповторність. Проте, на деяких варто таки спинитися. Надзвичайно цікавою рослиною є енотера, яку ще називають нічною свічкою. Ця рослина і справді квітує вночі, тож, запилюється бражниками. Кожна квітка має велику краплю нектару. Коріння енотери є їстівним, як у свіжому, так і у вареному вигляді. Дзвінець малий натомість є напівпаразитом на коренях злаків. Порушені ділянки остепнених лук інколи суцільно заростають нечуйвітром волохатеньким (Hieracium pilosella L.).
OenotheraГвоздика Борбаша
Рис. 1.6.32. Енотера не дарма ще називається нічною свічкою. Поширена по піщаним дюнамРис. 1.6.33. Гвоздика Борбаша – характерний вид остепнених лук, о. Ольжин
Досить часто трапляється заяча капуста шестирядна (Sedum sexangulareLoisel. ex Boiss), що, хоча і є звичайною рослиною сухих лук, тим не менше, у Києві знаходиться на східній межі свого ареалу (Цуканова та ін., 2002; Куземко, 2009).
Цей тип рослинності також згадується Е. (М.) Шарлеманем для Труханового острова 1914 р.: «По гривам островів групами селяться молочаї. Повсюдно у великій кількості серед трав зустрічаються Dianthus, Lychnis, Oenothera biennis L., Allium etc. Серед чагарників верби охоче селиться хвилівник (Aristolochia clematitis L.)» (Шарлемань, 1914).
Звичайною рослиною сухих лук є також хвилівник звичайний, що у народі називають за досить великі кулясті плоди – котячі яйця. Пробкоподібне пластинчасте насіння хвилівника добре розноситься водою, що дозволяє йому освоювати нові території. Є також відомості, що ця рослина може ловити своїми квітками комах та перетравлювати їх. Цю рослину знали ще давні греки, використовуючи для полегшення болів при пологах. Тож, не дивно, що словоAristolochia у перекладі означає – спокійні пологи (Вахрушева, Воробьева, 2011).
Острів ОльжинОстрів Муромець
Рис. 1.6.34. Піщана грива на о. ОльжинРис. 1.6.35. Фрагмент остепненої луки, о. Муромець
Місцями на сухих луках формуються зарості верби гостролистої (Salix acutifolia L.), що на острові Трухановому досягають зімкнутості 20 %. Поодиноко відмічена верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia L.) (Цуканова та ін., 2002).
На острові Муромець остепнені луки займають великі площі. Тут виявлені також угруповання за участю осоки колхідської (Carex colchica J. Gay.) – рослини, що утворює довгі кореневища, що повзуть у товщі піску. У таких угрупованнях значну участь відграють підмаренник здутоплідний (Galium physocarpum Ledeb.), дзвінець малий (Rhinanthus minor L.), вівсяниця овеча (Festuca ovina L.), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), келерія сиза, рідше – келерія Делявіня (Koeleria delavignei Czern. Ex Domin.) (Цуканова та ін., 2002).
На ділянках такого угруповання на о. Муромець виявлено суниці зелені (Fragaria viridis Duch.) – вид, характерний для лучних степів (Цуканова та ін., 2002). Ця рослина відрізняється від більш знайомої нам суниці лісової (Fragaria vesca) тим, що квітконос у неї не вищий за листки.
Характерною є значна участь чаполочі запашної (Hierochloe odorata (L.) Beauv.) – виду, характерного для піщаних заплав. На території піщаних лук також широко поширені такі бур’янові види, як тонколучник однорічний (Stenactis annua Nees), злинка канадська (Erigeron сanadensis L) (Цуканова та ін., 2002).
Stenactis_annuaОболонь, 1951
Рис. 1.6.36. Тонколучник однорічний на остепненій луці на північ від житлового масиву ТроєщинаРис. 1.6.37. Куточок Оболоні, 1951 р. Колись вся Оболонь була мальовничим заплавним масивом
Цікаво, що пісколюбна рослинність долини Дніпра дуже нагадує поширену на дюнах над Балтійським морем, досліджену нами в Гданську (район парку Рейгана). Тут також присутні такі типові «дніпровські види як – осока колхидська, келерія сиза, козельці великі, костриця овеча і булавоносец сіруватий. Це демоснтрує азональність (відсутність специфічності до якогось одного регіону) псамофітної рослинності.

Немає коментарів:

Дописати коментар