Заповiдник Кам'янi Могили
(Володарский район, площа 311га та Запорiзька область, Куйбишевський район, площа 100га).
Розташовано заповiдник на Приазовськiй височинi у верхiв'ях рiки Каратиш. Скелястi гряди, окремi "могили", нерiдко з вигадливими вершинами пiднiмаються над степом на 75-100 метрiв i залишають незгладиме враження. Кам'янi Могили називають гiрською країною в мiнiатюрi. Виняткова своєрiднiсть дiлянки степу з виходами гранiту було вiдзначено учасниками експедицiї 1924 р., що вивчала природу Приазов'я. А в 1927р. тут був органiзований заповiдник. Велика розчленованiсть мiсцевостi обумовила неоднорiднiсть грунтового i рослинного покриву. На рiвнинних дiлянках заповiдника розвитi дiйснi рiзнотравно-типчаково-ковильнi степи, у пiднiжжя гранiтних гряд розвиваються кам'янисi степи, на гранiтах поширена скельна рослиннiсть, у долинi рiки Каратиш - лучно-болотна, а мiсцями i деревинно-чагарникова. У складi рiзних спiвтовариств у заповiднику нараховується близько 500 видiв рослин.
Суєта й одноманiтнiсть сiрого повсякдення з'їдають останнi сили. А як хочеться iнодi вирватися з мiської суєти i провести хоча б кiлька днiв на природi.
Але життя в урбанiзованому середовищi приводить до того, що навiть деколи, улучивши вiльний день чи два, коли з'являється можливiсть виїхати в прилеглий лiс, до рiчки чи ставку, ми вiдкидаємо подалi в кущi банки i пляшки, залишенi "вiдпочиваючими" тут ранiше i мрiємо про щось iнше. Про мiсце, де не приходиться натикатися на кожному кроцi на викинутi "чудеса цивiлiзацiї", про мить, коли замiсть диму заводських труб у легенi ввiрветься п'янкий запах , насичений ароматами диких трав .
Однак, саме в такому iндустрiально розвитому регiонi як Донбас, знаходиться одне з деяких мiсць, де сучасна людина може побачити природний ландшафт українського степу, зануритися у свiт дикої природи, доторкнутися до її первозданної краси.
Мова йде про заповiдник Кам'янi Могили, розташований в приазовських степах на пiвденно-заходi Донецької областi - одному з найцiкавiших i мальовничих заповiдникiв України . Подорож у цi овiянi легендами i переказами мiсця залишає незабутнє враження у всякого вiдвiдувача, який побував тут.
Цей невеликий куточок стародавнього свiту являє собою своєрiдне поєднання накопичень гранiтiв з дiлянками незайманого цiлинного степу. Гранiтнi скелi виднi за багато кiлометрiв i здалеку здається, що це не гори, не скелi, а похiднi намети древнiх русичiв, що виступили в похiд проти татаро - монгольських орд.
Бiльшiсть вiдвiдувачiв, ще до того як побачити цi древнi гранiти, напевно вже знають, що настiльки похмура назва заповiдника аж нiяк не випадкова. За припущенням вчених у цих мiсцях у 1223 роцi в битвi на Калцi знайшли свою смерть десять тисяч вiдважних воїнiв київського князя Мстислава Романовича V, якi боролися проти кращих полководцiв Чингиз-Хана, Джебе i Субудей-Баатура.
При наближеннi до заповiдника з боку розташованого поруч з ним села Назарiвка гранiтнi гряди мимоволi здаються руїнами гiгантської древньої мiцностi, iрунтовно зруйнованої ворожими штурмами. Хоча древнi гранiти насправдi нiколи не були мiцнiстю, з ними пов'язана безлiч легенд, iсторичних гiпотез i реальних подiй. Це i гiпотези, про те, що десь тут знаходяться поховання древнiх скiфських царiв, i iсторiї пов'язанi зi знаменитим батьком Махно, який, за словами мiсцевих жителiв, любив погуляти у цих мальовничих мiсцях, та й безлiч iнших, про якi вiдвiдувачам заповiдника з задоволенням повiдають спiвробiтники .
Грунтова дорога веде туриста вiд села повз невеликого ставка в низину, де в тiнi дерев i чагарникiв весело дзюрчить невелика рiчечка Каратиш. Час вiд часу на очi потрапляються металевi щити, якi iнформують про заборону на полювання, риболовлю i збiр трав у даному районi. Безсумнiвно, цей факт спочатку трохи дратує, але пiзнiше розумiєш, що це саме той невидимий захисний бар'єр, що допомагає незайманому, первозданному степу стримувати натиск бур'янiв , гризунiв , що супроводжують дiяльнiсть людини на розораних степових просторах.
Але от i границя заповiдника. Вiдразу за невеликим мiстком, перекинутим через Каратиш, бiля джерела, що б'є з-пiд скелi, з холодною i чистою водою височiють обриви i хаоси схiдної границi заповiдника. Тут починається досить крута стежка , по якiй можна пiднятися на заповiдне плато.
У колишнiх мандрiвникiв пiдйом не викликає особливих утруднень, новачку ж прийдеться прикласти деякi старання для пiдйому по нiй. У будь-якому випадку, прикладенi зусилля вартi того, щоб вiдкрити для себе свiт гранiтних гряд, що пiднiмаються над степом, з їх ущелинами, печерами, гротами, обривами i крутими схилами, що створюють враження гiрської країни в мiнiатюрi.
Нарештi пiдйом залишається позаду i можна рухатися далi. Вузенька стежина петляє в травi й iнодi практично зовсiм зникає з виду.
Повiтря буквально напоєне ароматом диких польових квiтiв i терпким запахом степових трав. Численнi ящiрки безцеремонно шаснуть навколо, а коники час вiд часу злiтають над стеблами самих високорослих травинок. Флора заповiдника дуже рiзноманiтна. Серед буйного рiзнотрав'я зустрiчаються такi види рослин, якi виростають тiльки в данiй мiсцевостi (волошка несправжня блiдо - луската, деревей голий), а також рослини, якi не зустрiнеш у радiусi тисяча кiлометрiв.
Гранiтнi вершини, що виднiються вдалинi, ваблять до себе. Однак, щоб вiдвiдування заповiдного краю залишило винятково приємнi спогади, дуже доцiльно вiдвiдати будинок, що укрився в тiнi дерев, i де розташовується дирекцiя заповiдника, музей заповiдника i каплиця встановлена в пам'ять про воїнiв , що загинули в цих мiсцях у сумно вiдомiй битвi на Калцi.
Заповiдник "Кам'янi могили" є iсторичною святинею не тiльки України, але i Росiї, адже саме в бої на рiцi Калцi, якщо брати до уваги древнi лiтописи , загинув кожен четвертий русич. Предки дуже багатьох сучасних схiдних слов'ян склали свої голови в цьому страшному побоїщi, яке продовжувалося близько 10 днiв. За припущенням вчених, у 1223 роцi саме в районi нинiшнього заповiдника, вiдбулася битва росiйських дружин князя Мстислава Романовича з татарами на рiцi Калцi. У четвертому Новгородському лiтописi про це сказано: "Бысть на Калках брань великая...". Вважають, що мова йде про рiку Кальчик з його припливами Малий Кальчик i Калець. А "мiсце кам'янисте", на якому стояв табiр київського князя - саме Кам'янi Могили. Високо пiднiмаються над степом гранiтнi гряди, зi сходу захищенi рiчкою Каратиш , вони були гарним мiсцем для укрiпленого табору.
Численний ворог оточив князiвську дружину, але зломити її опiр не мiг. Пiсля трьох днiв жорстокої битви монголи запропонували росiйським дружинникам скласти зброю i клятвено пообiцяли вiдкрити їм шлях до вiдходу. Але коли зброя була складена, вони вiроломно порушили свою клятву, стали бити беззбройних. На допомогу прийшли зi своїми дружинами князi Мурома, Рязанi, Суздалю, пiвнiчних мiст Русi. Вони прорвали вороже кiльце i дали можливiсть залишкам вiйська Мстислава врятуватися i дiйти до Днiпра.
З загальної площi заповiдника близько 200 гектарiв приходиться на гранiти. Кожна з гряд має вид ланцюжка, ланками якої є гранiтнi окремостi, рiзнi по висотi i розмiрам. Поверхнi їх найчастiше вiдпрасованi, округлi, зустрiчаються обриви, скелi з рiзкими обрисами i найрiзноманiтнiшими формами вивiтрювання.
Схiдна гряда бiльше захiдної, схили її крутi, багато глибоких знижень, ущелин, хаотичних накопичень брил. У захiдної гряди обриси спокiйнi. Абсолютна висота однiєї з її вершин 300 метрiв. Це найвища крапка заповiдника.
За багато кiлометрiв виднi вершини Кам'яних Могил. Коли наближаєшся гряди здаються величними i неприступними. Виходи гранiтiв дуже мальовничi. Протягом столiть сонце, вiтер i вода додали їм найрiзноманiтнiшi обриси, у м'яких вечiрнiх сутiнках цi кам'янi химери особливо вражають.
У мiжгряднiй частини заповiдника гранiти залягають досить глибоко. Тут по центру проходить сухе русло рiчки Каратюк. На пiвночi i пiвднi цю мiсцевiсть прорiзають глибокi яри, що впадають у рiчку Каратиш.
Розповiдi про сиву старовину мимоволi оживають перед очима, коли серед степових трав бачиш кам'янi довбнi. Тут посерединi степу стоять в основному статуї половецької епохи, але є кiлька фiгур бiльш древнього перiоду - часiв Великої Скiфiї . Бiльшiсть з них виконанi досить грубо, але найбiльш уцiлiлi вiд невблаганного впливу часу, зберiгають на кам'яних обличчях загадкове вираження, i продовжують зi столiття в столiття стежити як сходить i сiдає сонце над маленькою гiрською країною посерединi безкрайнiх степiв, як гранiтнi гряди, що були старими вже, коли по них крокував перший з тутешнiх динозаврiв, дають притулок нового життя. Виходи гранiтiв утворять двi рiвнобiжнi гряди, що простягнулися з пiвденно-сходу на пiвнiчний захiд уздовж правого берега Каратишу, припливу рiки Берди.
Розташовано заповiдник на Приазовськiй височинi у верхiв'ях рiки Каратиш. Скелястi гряди, окремi "могили", нерiдко з вигадливими вершинами пiднiмаються над степом на 75-100 метрiв i залишають незгладиме враження. Кам'янi Могили називають гiрською країною в мiнiатюрi. Виняткова своєрiднiсть дiлянки степу з виходами гранiту було вiдзначено учасниками експедицiї 1924 р., що вивчала природу Приазов'я. А в 1927р. тут був органiзований заповiдник. Велика розчленованiсть мiсцевостi обумовила неоднорiднiсть грунтового i рослинного покриву. На рiвнинних дiлянках заповiдника розвитi дiйснi рiзнотравно-типчаково-ковильнi степи, у пiднiжжя гранiтних гряд розвиваються кам'янисi степи, на гранiтах поширена скельна рослиннiсть, у долинi рiки Каратиш - лучно-болотна, а мiсцями i деревинно-чагарникова. У складi рiзних спiвтовариств у заповiднику нараховується близько 500 видiв рослин.
Суєта й одноманiтнiсть сiрого повсякдення з'їдають останнi сили. А як хочеться iнодi вирватися з мiської суєти i провести хоча б кiлька днiв на природi.
Але життя в урбанiзованому середовищi приводить до того, що навiть деколи, улучивши вiльний день чи два, коли з'являється можливiсть виїхати в прилеглий лiс, до рiчки чи ставку, ми вiдкидаємо подалi в кущi банки i пляшки, залишенi "вiдпочиваючими" тут ранiше i мрiємо про щось iнше. Про мiсце, де не приходиться натикатися на кожному кроцi на викинутi "чудеса цивiлiзацiї", про мить, коли замiсть диму заводських труб у легенi ввiрветься п'янкий запах , насичений ароматами диких трав .
Однак, саме в такому iндустрiально розвитому регiонi як Донбас, знаходиться одне з деяких мiсць, де сучасна людина може побачити природний ландшафт українського степу, зануритися у свiт дикої природи, доторкнутися до її первозданної краси.
Мова йде про заповiдник Кам'янi Могили, розташований в приазовських степах на пiвденно-заходi Донецької областi - одному з найцiкавiших i мальовничих заповiдникiв України . Подорож у цi овiянi легендами i переказами мiсця залишає незабутнє враження у всякого вiдвiдувача, який побував тут.
Цей невеликий куточок стародавнього свiту являє собою своєрiдне поєднання накопичень гранiтiв з дiлянками незайманого цiлинного степу. Гранiтнi скелi виднi за багато кiлометрiв i здалеку здається, що це не гори, не скелi, а похiднi намети древнiх русичiв, що виступили в похiд проти татаро - монгольських орд.
Бiльшiсть вiдвiдувачiв, ще до того як побачити цi древнi гранiти, напевно вже знають, що настiльки похмура назва заповiдника аж нiяк не випадкова. За припущенням вчених у цих мiсцях у 1223 роцi в битвi на Калцi знайшли свою смерть десять тисяч вiдважних воїнiв київського князя Мстислава Романовича V, якi боролися проти кращих полководцiв Чингиз-Хана, Джебе i Субудей-Баатура.
При наближеннi до заповiдника з боку розташованого поруч з ним села Назарiвка гранiтнi гряди мимоволi здаються руїнами гiгантської древньої мiцностi, iрунтовно зруйнованої ворожими штурмами. Хоча древнi гранiти насправдi нiколи не були мiцнiстю, з ними пов'язана безлiч легенд, iсторичних гiпотез i реальних подiй. Це i гiпотези, про те, що десь тут знаходяться поховання древнiх скiфських царiв, i iсторiї пов'язанi зi знаменитим батьком Махно, який, за словами мiсцевих жителiв, любив погуляти у цих мальовничих мiсцях, та й безлiч iнших, про якi вiдвiдувачам заповiдника з задоволенням повiдають спiвробiтники .
Грунтова дорога веде туриста вiд села повз невеликого ставка в низину, де в тiнi дерев i чагарникiв весело дзюрчить невелика рiчечка Каратиш. Час вiд часу на очi потрапляються металевi щити, якi iнформують про заборону на полювання, риболовлю i збiр трав у даному районi. Безсумнiвно, цей факт спочатку трохи дратує, але пiзнiше розумiєш, що це саме той невидимий захисний бар'єр, що допомагає незайманому, первозданному степу стримувати натиск бур'янiв , гризунiв , що супроводжують дiяльнiсть людини на розораних степових просторах.
Але от i границя заповiдника. Вiдразу за невеликим мiстком, перекинутим через Каратиш, бiля джерела, що б'є з-пiд скелi, з холодною i чистою водою височiють обриви i хаоси схiдної границi заповiдника. Тут починається досить крута стежка , по якiй можна пiднятися на заповiдне плато.
У колишнiх мандрiвникiв пiдйом не викликає особливих утруднень, новачку ж прийдеться прикласти деякi старання для пiдйому по нiй. У будь-якому випадку, прикладенi зусилля вартi того, щоб вiдкрити для себе свiт гранiтних гряд, що пiднiмаються над степом, з їх ущелинами, печерами, гротами, обривами i крутими схилами, що створюють враження гiрської країни в мiнiатюрi.
Нарештi пiдйом залишається позаду i можна рухатися далi. Вузенька стежина петляє в травi й iнодi практично зовсiм зникає з виду.
Повiтря буквально напоєне ароматом диких польових квiтiв i терпким запахом степових трав. Численнi ящiрки безцеремонно шаснуть навколо, а коники час вiд часу злiтають над стеблами самих високорослих травинок. Флора заповiдника дуже рiзноманiтна. Серед буйного рiзнотрав'я зустрiчаються такi види рослин, якi виростають тiльки в данiй мiсцевостi (волошка несправжня блiдо - луската, деревей голий), а також рослини, якi не зустрiнеш у радiусi тисяча кiлометрiв.
Гранiтнi вершини, що виднiються вдалинi, ваблять до себе. Однак, щоб вiдвiдування заповiдного краю залишило винятково приємнi спогади, дуже доцiльно вiдвiдати будинок, що укрився в тiнi дерев, i де розташовується дирекцiя заповiдника, музей заповiдника i каплиця встановлена в пам'ять про воїнiв , що загинули в цих мiсцях у сумно вiдомiй битвi на Калцi.
Заповiдник "Кам'янi могили" є iсторичною святинею не тiльки України, але i Росiї, адже саме в бої на рiцi Калцi, якщо брати до уваги древнi лiтописи , загинув кожен четвертий русич. Предки дуже багатьох сучасних схiдних слов'ян склали свої голови в цьому страшному побоїщi, яке продовжувалося близько 10 днiв. За припущенням вчених, у 1223 роцi саме в районi нинiшнього заповiдника, вiдбулася битва росiйських дружин князя Мстислава Романовича з татарами на рiцi Калцi. У четвертому Новгородському лiтописi про це сказано: "Бысть на Калках брань великая...". Вважають, що мова йде про рiку Кальчик з його припливами Малий Кальчик i Калець. А "мiсце кам'янисте", на якому стояв табiр київського князя - саме Кам'янi Могили. Високо пiднiмаються над степом гранiтнi гряди, зi сходу захищенi рiчкою Каратиш , вони були гарним мiсцем для укрiпленого табору.
Численний ворог оточив князiвську дружину, але зломити її опiр не мiг. Пiсля трьох днiв жорстокої битви монголи запропонували росiйським дружинникам скласти зброю i клятвено пообiцяли вiдкрити їм шлях до вiдходу. Але коли зброя була складена, вони вiроломно порушили свою клятву, стали бити беззбройних. На допомогу прийшли зi своїми дружинами князi Мурома, Рязанi, Суздалю, пiвнiчних мiст Русi. Вони прорвали вороже кiльце i дали можливiсть залишкам вiйська Мстислава врятуватися i дiйти до Днiпра.
З загальної площi заповiдника близько 200 гектарiв приходиться на гранiти. Кожна з гряд має вид ланцюжка, ланками якої є гранiтнi окремостi, рiзнi по висотi i розмiрам. Поверхнi їх найчастiше вiдпрасованi, округлi, зустрiчаються обриви, скелi з рiзкими обрисами i найрiзноманiтнiшими формами вивiтрювання.
Схiдна гряда бiльше захiдної, схили її крутi, багато глибоких знижень, ущелин, хаотичних накопичень брил. У захiдної гряди обриси спокiйнi. Абсолютна висота однiєї з її вершин 300 метрiв. Це найвища крапка заповiдника.
За багато кiлометрiв виднi вершини Кам'яних Могил. Коли наближаєшся гряди здаються величними i неприступними. Виходи гранiтiв дуже мальовничi. Протягом столiть сонце, вiтер i вода додали їм найрiзноманiтнiшi обриси, у м'яких вечiрнiх сутiнках цi кам'янi химери особливо вражають.
У мiжгряднiй частини заповiдника гранiти залягають досить глибоко. Тут по центру проходить сухе русло рiчки Каратюк. На пiвночi i пiвднi цю мiсцевiсть прорiзають глибокi яри, що впадають у рiчку Каратиш.
Розповiдi про сиву старовину мимоволi оживають перед очима, коли серед степових трав бачиш кам'янi довбнi. Тут посерединi степу стоять в основному статуї половецької епохи, але є кiлька фiгур бiльш древнього перiоду - часiв Великої Скiфiї . Бiльшiсть з них виконанi досить грубо, але найбiльш уцiлiлi вiд невблаганного впливу часу, зберiгають на кам'яних обличчях загадкове вираження, i продовжують зi столiття в столiття стежити як сходить i сiдає сонце над маленькою гiрською країною посерединi безкрайнiх степiв, як гранiтнi гряди, що були старими вже, коли по них крокував перший з тутешнiх динозаврiв, дають притулок нового життя. Виходи гранiтiв утворять двi рiвнобiжнi гряди, що простягнулися з пiвденно-сходу на пiвнiчний захiд уздовж правого берега Каратишу, припливу рiки Берди.
Немає коментарів:
Дописати коментар