понеділок, 4 квітня 2016 р.

Екологічні групи рослин. Матеріал для учнів 6 класу.


                                                Екологічні групи  рослин



Екологічні фактори. Неповторність зовнішнього вигляду та будови кожного виду організмів е відображенням тривалого процесу його пристосування до конкретних умов середовища. Умови середовища — це комплекс, у якому можна розрізнити багато компонентів, які пов’язані з кліматом, ґрунтом, рельефом, а також наявними видами живих організмів та взаємодією між ними. Кожний з таких компонентів, який впливає на живий організм, у тому числі і на рослини, називають екологічним фбктором.
Мал. 190. Посухостійкі рослини витаровуст» МАЛО води завдяки наявності потовщеної кутикули. Крім того, костриця (ліворуч) амешує випаровування завдяки вузьким згорнути му трубочку листкам, а сухолюбне молодило
(праворуч) в листках запасає воду
Екологічні групи. Екологічних факторів дуже багато, і впливають вони на рослини комплексно. Але аа певних умов один фактор може стати основним. Група рослин, виділена за відношенням до окремого основного фактора, називається екологічною групою. Для рослин найважливішими екологічними факторами найчастіше е забезпеченість водою, світлом та температурні умови. Пристосування до усього комплексу факторів середовища відображається у життєвих формах рослин.
За забезпеченістю водою рослини поділяють на посухостійкі, помірно вологолюбні, вологолюбні та водні.
Посухостійкі види зростають там, де вологи мало. Основним пристосуванням до нестачі води у рослин є зменшення П випаровування. Такі рослини мають потовщену кутикулу, та, як правило, дрібні або згорнуті в трубочку тверді листки (лсал. і 90). Чимало посухостійких видів поглинають воду з глибоких водоносних горизонтів ґрунту за допомогою довгих кореневих систем. Наприклад, у верблюжої колючки довжина головного кореня сягає 20 м. Іншим особливим пристосуванням е створення запасів води у соковитих м'ясистих стеблах (кактуси, пустельні молочаї) або листках (агаеи, алое) під час рідкісних дощів чи випадіння роси. Таких рослин багато у пустелях. Вони не витримують надмірного зволоження. Тому їх називають сухолюбними.
До помірно вологолюбних належить більшість рослин, що мешкають на суходолі в умовах помірного зволоження. У них зазвичай листки широкі та м'які, без воскового нальоту, помірно опушені або голі. Прикладами є дуб, фіалки, конвалія (мал. 191).

Вологолюбні рослини зростають на постійно перезволожених ґрунтах, зокрема, на болотах (<вільха, ситних, осоки), по берегах водойм (очерет,рогіз, калюжниця) (мал. 191). Аби полегшити провітрювання тканин, стебла та листки таких рослин часто мають великі міжклітинники.
Водні рослини населяють водойми. Деякі рослини повністю занурені у воду (елодея, валіснерія, роголисник]). їхні листки не мають продихів. У інших водних рослин листки плавають на поверхні води, при цьому рослина може бути або вкоріненою (латаття, рдести), або вільноплаваючою (водяний горіх, ряска, сальвінія), Верхній бік листків у них завдяки кутикулі блискучий, продихи розміщуються саме на ньому. Частина водних рослин — капів занурені рослини — укорінені, мають надводні листки та стебла, які за будовою близькі до листків вологолюбних рослин (комиш, водяний різак) (мал. 192). У деяких Із них, як у стрілолиста, е листки усіх трьох типів — занурені, плаваючі та надводні (мал. 193).

За умовами освітлення рослини поділяють на світлолюбні, тіньовитривалі і тіньолюбні (жал. 194).
Світлолюбні види потребують багато Світла і не ростуть у затінку. їхні листки мають добре розвинену стовпчасту тканину, часто— багато продихів та товсту кутикулу. Світлолюбними є береза, сосна, подорожник, більшість посухостійких рослин та ВОДНИХ рослин з листками, що плавають.
Тіньовитривалі рослини, наприклад, граб, бузок, суниця — краще розвиваються за високої освітленості, але здатні також зростати у затінку. Серед тіньовитривалих рослин чимало таких, які э віком можуть змінювати свої уподобання. Наприклад, молоді ялини краще ростуть у затінку інших рослин, а дорослі — за повної освітленості.
Тіньолюбні рослини найкраще розвиваються лише у затінку (копитняк, сенполія, деякі папороті). їхні листки зазвичай великі, губчаста тканина розвинена, а стовпчаста часто взагалі відсутня.
За температурними умовами рослини поділяють на холодови-тривалі та теплолюбні. Температурні уподобання майже не впливають на будову рослин, оскільки пристосування до певних температур пов'язані переважно з фізіологічними процесами.
Холодовитривалі рослини здатні переживати температури нижче 0 °С, хоча ростуть лише при температурі вище 0 °С. До них належать дерева і кущі наших широт, а з сільськогосподарських культур — морква, горох, жито.

Мал. 195. Життєві форми рослин: деревні (а, б), напівдереані (в) та трав'янисті (г,д). Дерево (а), чагарник (б), нагіачагарниг (в), багаторічна (г) та однорічна (д) трав'янисті рослини. Багаторічні частини показано чорним; ті, що відмерли раніше — червоним; ті, що відеіфаютьказиму—аелешм
Теплолюбні рослини не витримують холоду, і для нормального росту потребують досить високих температур. Теплолюбними є більшість видів, що ростуть у тропіках і теплих субтропіках, а серед наших культурних рослин — огірок, яарбуз, диня, томати та баклажани.
Життєва форма — це зовнішній вигляд рослини, що відображає П пристосованість до умов середовища. Вона також характеризує тривалість життя вегетативних органів та всієї рослини. За життєвими формами рослини поділяють на деревні (дерева та чагарники), напівдереані (напівчагарники та напівчагарнички) та трав'янисті (багаторічні та однорічні трави) (лиш. 195).
Деревні рослини мають багаторічні здерев’янілі пагони а бруньками відновлення. У дерев є лише один головний нагін — стовбур. Він живе стільки ж, як і вся х>ослина — десятки та навіть сотні років. Чагарники відрізняються від дерев наявністю кількох стовбурів, які поступово змінюють один одного. Тривалість життя кожного стовбура у різних видів рівна (у малини — два роки, у бузку
— до 60 років), але, загалом, за рахунок заміни старих стовбурів новими вік рослин може сягати кількох сотень років. Маленькі, до 50 см заввишки (чорниця, брусниця), чагарники називають чагар-ничками. У деревних рослин стовбури можуть бути не прямостоячими, а сланкими (карпатська сосна-жереп) чи виткими (плющ, дівочий виноград) (мал. 196). Деревні рослини з виткими стовбурами називають деревовидними ліанами.

У напівдеревних рослин верхня частина надземних пагонів трав’яниста і щороку відмирає, а нижня частина здерев’яніла: вона залишається живою і несе бруньки відновлення. Тривалість життя напівдеревннх рослин становить десятки, інколи — сотні років. Рослини до 20 см заввишки (напривлад, чабрець) — це напівчагарнич-ки, більші за висотою (полин, шавлія, лаванда) — напівчагарники.
У трав’янистих рослин надземна частина не здерев'яніла і щорічно після цвітіння та плодоношення відмирає. Багаторічні трави зазвичай переживають зимовий період за допомогою підземних видозмінених пагонів — кореневищ (пирій), бульб (ряст) або цибулин (нарцис). Завдяки ним ці трави можуть жити багато років, У однорічних трав (лобода) вся рослина живе лише один рік, встигаючи вирости, утворити квітки та насіння і повністю відмерти. Навесні нові рослини виростають лише з насінин. У багатьох, переважно багаторічних, трав'янистих рослин надземні пагони виткі. Це тпрае'янисті ліани (наприклад, хміль та берівіса) (мал, 196).
Знання основних екологічних груп рослин та їх життєвих форм потрібні для правильного догляду за рослинами: їх поливом, вибором місця розташування або посадки, обрізки, пересіву, укриття на зиму, розмноження тощо.

Висновки

1. Екологічні групи рослин виділяють за їхнім ступенем залежності від одного з основних факторів зовнішнього середовища: рівнів зволоження, освітлення та температури.
2. Життєві форми рослин визначають за зовнішньою будовою, що пов'язана із пристосуванням до усіх факторів середовища. Життєва, форма також характеризує тривалість життя рослизи«
3. Основними життєвими формами рослин є деревні (дерева та чагарники)» нашвдеревні та трав'янисті (багаторічні та однорічні) форми.

Немає коментарів:

Дописати коментар