ДЕНЬ ЗАПОВІДНИКІВ.

11 січня - день заповідників і національних парків

   В цей день у 1917 році (за новим стилем) був створений перший державний заповідник Росії – Баргузинський, завданням якого стало збереження соболя та інших тварин на Байкалі. З часом заповідник отримав міжнародне визнання, рішенням ЮНЕСКО йому надано статус біосферного. А з 1997 року за ініціативи "Центру охорони дикої природи" та "Всесвітнього фонду дикої природи" день утворення Баргузинського заповідника відзначається як День заповідників і національних парків.
   Заповідники та національні парки, як і інші території природно-заповідного фонду, сьогодні є майже єдиним засобом збереження природних ландшафтів, дикої фауни та флори. Тому в більшості країн надання природним комплексам статусу особливої державної охорони залишається традиційною та ефективною формою природоохоронної діяльності.
   Значні успіхи у справі заповідання територій досягнуті і на Вінниччині, що є наслідком співпраці владних інституцій, територіальних громад та громадських організацій. Протягом останніх п'яти років стабільно зростає площа природно-заповідного фонду. Так, якщо у 2009 році вона становила 1 відсоток від території області, то у 2010 – зросла вдвічі і досягла 1,94%. Всі об'єкти ПЗФ, що створені у 2012 році, розташовані на території міських рад – Жмеринської, Барської та Ладижинської. Цей факт є важливим як приклад налагодження гармонійного співіснування інфраструктури міста та цілісних природних комплексів, адже сучасне місто, як здобуток цивілізації, має бути комфортним та безпечним для життя.
   Сьогодні заповідані території займають біля 60 тисячі гектарів або 2,28% від площі області. 406 заповідних об'єктів охороняють велике розмаїття рідкісних, зникаючих, реліктових, ендемічних видів рослин, тварин, грибів. До складу природно-заповідного фонду області входять національний природний парк "Кармелюкове Поділля", чотири регіональних ландшафтних парки, ботанічні, ландшафтні, лісові, гідрологічні заказники та пам'ятки природи тощо.
Історія природно-заповідного фонду області сягає 1960 року, коли першими його об'єктами, відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР №105, стали шість парків-пам'яток садово-паркового мистецтва – Чернятинський, Немерчанський, Немирівський, Антопільський, Верхівський та Ободівський.
   Особливістю природно-заповідного фонду області є те, що більшість його об’єктів становлять заказники і пам’ятки природи, які мають доволі невелику площу – до 1 гектара. Це означає, що природно-заповідний фонд області має мозаїчну структуру, що є не дуже добрим для рослинного і тваринного світу. Тому сьогодні особлива увага приділяється створенню масштабних об'єктів. Серед таких уже створені регіональні ландшафтні парки "Мурафа", "Дністер", "Середнє Побужжя", "Немирівське Побужжя".
   Треба підкреслити, що заповідна зона регіонального ландшафтного парку складає лише 10 відсотків території. Решта – рекреаційні та господарські зони. Землі, що входять до парку, не вилучаються із користування сільських рад, до них залишається вільний доступ.
   У створенні заповідних об'єктів мають бути зацікавлені, перш за все, місцеві територіальні громади, оскільки заповідані території залишаються у користуванні громади. Так само, з дотриманням певних вимог, здійснюється традиційна господарська діяльність – випас худоби, сінокосіння тощо. Разом з тим, заповідний об'єкт дає можливість залучати кошти фонду охорони навколишнього природного середовища, міжнародних фондів та різноманітні благодійні внески для його охорони та благоустрою; сприяє розвитку зеленого та екологічного туризму. До обслуговування туристів можуть будуть долучені місцеві жителі, які отримають від цієї діяльності додаткові прибутки. Стає можливим розвиток малого бізнесу – туристичні стоянки, готелі, заклади торгівлі та харчування, кінні маршрути, прокат човнів, катамаранів тощо. Для місцевої громади з'являється можливість створення власного комунального підприємства з надання туристичних послуг.
Якщо територіальна громада надає частині своїх земель статус заповідних, вона стовідсотково зберігає їх для себе та своїх дітей. І чим вище статус заповідання, тим надійніша охорона.
   Ще ніколи створення заповідних територій не призводило до погіршення стану природи. Так що ми радимо, закликаємо місцеві громади долучитися до процесу заповідання і прийняти рішення на користь природі і самим собі.

   Довідка. Перші на Україні акти про охорону природи були видані за часів Київської Русі: "Руська Правда" Ярослава Мудрого визначала відповідальність за незаконний відстріл бобрів та деяких рідкісних видів птахів. За наказом князя Данила Галицького було створено заповідники у межах сучасних Біловезької (Білорусь) та Уманської (Україна) пущ. Крім заповідників були й тимчасові території, на яких охоронялися зубри, тури, олені, сарни, лані, а також цінні хутрові та рідкісні види, регламентувалося полювання. Цікавим є факт законодавчого захисту охорони природи на початку 17 століття – судова справа, яку порушили жителі Білої Церкви проти воєводи Івана Даниловича, який для потреб виробництва почав вирубувати ліси оборонного значення. У першій половині 18 століття Запорізький кіш спеціальним указом взяв під охорону ліси на острові Монастирському. У 1888 році барон Ф.Є.Фальц-Фейн вилучає з господарського користування ділянку цілинного степу площею близько 1 тисяча гектарів з метою охорони місцевої фауни, а у 1898 – виділяє 500 десятин цілинного степу і оголошує його "захищеним на вічні часи".